Category: Новини

Гроші платників податків – на фікцію? Як європейські дотації живлять великодержавний шовінізм “російської опозиції”.

В крайні ​роки Європа стала прихистком для численних представників так званої російської “опозиції”, які тікали від режиму путіна. Вони отримують фінансову підтримку від Європейського Союзу, гранти та майданчики для виступів, позиціонуючи себе як “іншу росію” – силу, що прагне демократії та поваги до міжнародного права. Однак, при детальнішому розгляді, діяльність значної частини цієї “опозиції” перетворюється на цинічну імітацію, що несе серйозні ризики для України та європейської безпеки.

​Великодержавний шовінізм як “новий” порядок денний
​Однією з найбільш кричущих проблем є те, що, попри декларовану опозиційність до путіна, багато його критиків залишаються носіями глибоко вкоріненого великодержавного шовінізму. Їхня риторика часто лише незначною мірою відрізняється від офіційної кремлівської пропаганди, коли мова заходить про Україну.

​Замість чіткого визнання росії агресором, беззастережного засудження окупації та повної підтримки територіальної цілісності України в кордонах 1991 року, ми регулярно чуємо: ​натяки на “один народ”.

Навіть під час війни деякі опозиціонери дозволяють собі заяви про “братні народи” та “одну культуру”, які, по суті, легітимізують імперські наративи путіна. Наприклад, один із відомих діячів, виступаючи на європейському майданчику, припустив, що етнічним росіянам “психологічно важко вбивати українців, тому що ми – один народ”, тим самим імпліцитно принижуючи інші національності, яким “простіше” воювати, та підтримуючи саму ідею російської “особливості”.

​Ухиляння від відповідальності: Фокус зміщується на “поганого путіна” та “вину режиму”, мінімізуючи колективну відповідальність російського суспільства та історичну тяглість імперської політики.

​”Торги” територіями: Деякі фігури уникають прямого засудження анексії Криму або пропонують “компромісні” рішення, що є неприйнятними для України.

​Фактично, вони виступають за “росію без путіна”, але не за “росію без імперії”. Для України та Європи це означає, що зміна лідера в Кремлі не обов’язково принесе мир, якщо нова влада продовжуватиме мислити категоріями “сфери впливу” та “один народ”.

​Імітація діяльності та фінансові потоки
​Європейський Союз та окремі країни інвестують значні кошти в підтримку російських “демократичних сил” у вигнанні. Ця допомога мала б сприяти розвитку незалежних медіа, громадянського суспільства та підготовці майбутньої демократичної еліти.

​На практиці ж, ця фінансова підтримка часто перетворюється на:
​”Розпил” грантів: Створення численних, часто дублюючих один одного, фондів, форумів та медіа, які генерують мінімальний вплив на ситуацію в росії, але чудово освоюють європейські кошти на адміністративні витрати та високі гонорари.

​Відбілювання товстосумів: Однією з найцинічніших практик є лобіювання інтересів російських олігархів та великих бізнесменів, які виїхали з росії. Ці “товстосуми” роками підтримували режим путіна, отримували від нього контракти, а тепер, опинившись під санкціями, намагаються “відбілитися” через зв’язки з “опозиційними” діячами, демонструючи фіктивну “антивоєнну” позицію. В обмін на фінансову допомогу чи лобізм у європейських столицях, “опозиціонери” фактично допомагають фінансовим донорам режиму путіна зберегти свої активи в Європі.

​Підігравання кремлю: Непрямий ефект діяльності деяких “опозиціонерів” полягає в тому, що вони консервують уявлення про росію як про єдиний, неподільний, імперський простір. Це дає путіну можливість стверджувати, що справжніх альтернатив його курсу в росії немає, а “опозиція” – це такі ж імперці, тільки більш слабкі.

​Необхідність ревізії європейської політики
​Європейські партнери мають усвідомити: підтримуючи цю так звану “опозицію”, вони ризикують фінансувати консервацію російського імперіалізму. Європа повинна вимагати від тих, кого вона підтримує, недвозначних та чітких позицій:

​Повне визнання агресії та окупації.

​Визнання імперської відповідальності, а не лише “вини путіна”.

​Підтримка деколонізації та права національних меншин росії на самовизначення.

​Інакше, європейські гроші, призначені для боротьби з диктатурою, продовжать живити лише її чергову, “оксамитову” версію, яка буде не менш небезпечною для майбутнього України та всього континенту. Справжня демократична опозиція має починатися з відмови від імперського мислення, а не з його “перефарбування” у ліберальні тони!
#шовінізм
#Європа
#війна
#путін
#опозиція

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Легендарний “батько міста”, вічний мер, Андрій Іванович #Садовий, – це ж не просто політик, це вже частина міського ландшафту, як Високий Замок чи черговий недобуд в історичному ареалі! За майже два десятиліття його “служіння” (слово “правління” якось занадто вже пахне диктатурою, чи не так?), Львів перетворився на зразок… чогось дуже специфічного.

​Давайте поглянемо на цю постать із “чесними очима”, як він сам, напевно, дивиться на свій місячний звіт про зарплату.

​Зарплата і премії: “Тяжка праця” з математичним ухилом
​Почнімо з найсвятішого – кишені мера. Коли інші #львів’яни вчаться мистецтву виживання на мінімалку, наш Андрій Іванович демонструє чудеса фінансової акробатики. Посадовий оклад? Скромно. Але ж як жити без доплат, надбавок, премій за “високі досягнення у праці” та, о, диво, за “роботу з таємними документами”!
​Звісно, робота мера – це вам не в парку каштани збирати. Це дуже, дуже тяжка праця: сидіти в Ратуші, підписувати папери, час від часу виїжджати у “стратегічні” відрядження (звісно, за наш рахунок), а потім із “тяжким” зітханням нараховувати собі та своїм заступникам премію, яка вдвічі, а то й втричі перевищує сам оклад. Це ж не #корупція, це премія за віртуозне уникнення корупції, чи щось типу того. “Чесні очі” не дадуть збрехати: такі гроші просто необхідні для збереження високого морального духу та мотивації до… ну, ви зрозуміли, до чого.

#​Закупівлі та #Земля: Великі Шахи у “Маленькому” Місті
​Ах, львівська земля! Вона, як львівська кава, дорога і з гірчинкою. І, звісно ж, вона потрібна #забудовникам, які так “щиро” люблять старовинну архітектуру, що прагнуть її… оточити чимось новеньким і високим.
​І тут на сцену виходить неперевершений майстер дрібного шрифту та “стратегічних” рішень! “#Дерибан” – це слово занадто грубе. Скажімо так: це оптимізація земельних ресурсів на користь “обраних”. Земля, яку отримують “безкоштовно” чи за заниженою вартістю, потім чудесним чином перепродається, приносячи мільйонні прибутки – не місту, звісно, а друзям-інвесторам. І мер, який мав би захищати місто від хаотичної забудови, лише “намагається” оскаржити скасування історико-архітектурних планів у судах. Це так мило! Він навіть звертається до нардепів! Боротьба із забудовниками, які приносять йому гроші… чи, точніше, дозволяють їм приносити гроші “комусь” — це ж справжній політичний трилер!

​Комунальні “Досягнення”: #Вода та #Сміття – Вічні Світочі Прогресу
​Ось тут починається апогей його “довготривалого та успішного” правління. Майже 20 років! Це ж ціла епоха! За цей час в Україні змінилося п’ять президентів, а у Львові не змінилося лише дві речі: мер і графік подачі води.

Вода. Постійне #водопостачання? Навіщо? Це ж занадто нудно! Наш мер дбає про те, щоб львів’яни не забували, що таке справжня цінність води. Виробляє у містян стійку звичку планувати життя під графік. Це ж елемент екологічної свідомості та медитації – чекати, коли ж із крана піде вода! Інші міста мають 24/7 воду. Львів має особливий, ексклюзивний досвід з елементами несподіванки.

Сміття. #Грибовицька трагедія, “сміттєва блокада”, вантажівки зі сміттям, які подорожують Україною, як дипломатичні місії! Це ж геніально! Це був перформанс, а не криза! Кожен львів’янин став учасником великого екологічного квесту “Знайди, куди поділося твоє сміття”. Замість того, щоб збудувати один завод, Садовий спромігся створити всеукраїнську дискусію про утилізацію ТПВ. Це ж піар-геній! А те, що через десятиліття проблема все ще існує, лише доводить, що це не проблема, а фірмовий стиль Садового.

​Епілог: “Львів Потребує Змін!”
​Так, Львів потребує змін! Але хіба може щось змінитися, якщо “голубий ворішка” з “чесними очима” так майстерно імітує діяльність, попутно забезпечуючи себе і своїх “друзів” на кілька життів вперед?

​Він не просто мер. Він – Символ. Символ незмінності, символ “успішного” політичного довголіття на тлі нерозв’язаних комунальних проблем та сумнівних фінансових потоків. Може, це і є його найвище досягнення? Залишатися при владі, коли все, що ти обіцяв, залишається лише обіцянками.

​Віват, Андрій Іванович! І нехай ваші премії будуть такими ж високими, як ціни на львівську землю, яку ви щойно комусь “подарували”. #Львів, як завжди, “успішно” стоїть на місці.

Але чому гонорові львів’яни майже двадцять років терплять цього персонажа???

Воїни Добра
Мережа Купуй!