Category: Cуспільство

Individuals Implicated in Operation “Midas” and Their Alleged Role

Posted on 11/13/2025 by Оглядач

Information regarding the following individuals (figurants) appeared in open sources, particularly in journalistic investigations, following the NABU (National Anti-Corruption Bureau of Ukraine) reports about the exposure of a corruption scheme within “Energoatom” dubbed “Operation Midas”.

Individuals Implicated in Operation “Midas” and Their Alleged Role (According to the Investigation/Media).

Timur Mindich – Head of the organization (codename “Karlson”). Allegedly organized the scheme and exerted influence over officials.
Businessman, film producer, co-owner of “Kvartal 95” studio (until 2019, he co-owned a number of group companies with Volodymyr Zelenskyi). Media reported close ties with businessman Ihor Kolomoiskyi.
Frequently visited the Office of the President.
According to media, he left Ukraine shortly before the searches began.

Ihor Myroniuk – Former Advisor to the Minister of Energy (codename “Rocket”). Former advisor to German Galushchenko when he was Minister of Energy.
Former assistant to ex-MP Andriy Derkach (suspected of high treason).
Honoured Lawyer of Ukraine.

Dmytro Basov – Executive Director for Physical Protection and Security of JSC “NNEGC “Energoatom” (codename “Tenor”).
Former employee of the General Prosecutor’s Office.
According to media, he was dismissed from the Prosecutor’s Office due to a number of corruption scandals. His asset declaration is classified. Media points to significant enrichment of his family during his work at “Energoatom”.

Oleksandr Tsukerman – Member of the “back office” for money legalization (codename “Sugarman”).
Was part of the group that allegedly engaged in money laundering, according to the investigation.
According to media, he left Ukraine.

Ihor Fursenko – Member of the “back office” for money legalization (codename “Ryoshik”). Appears in recordings as “accountant”.
Registered as a private entrepreneur (PE) specializing in IT consulting.
In contacts, he was listed as “Ihor, works for Mykhailo Tsukerman”.

Lesia Ustymenko – Member of the “back office” for money legalization.
Registered as a PE (main activity: market research and public opinion polling).
Listed in contacts as “Lesia Kyiv Financier of the Brothers”.
Media mentions her husband, who is allegedly a Russian citizen and regularly traveled there until 2015.

Liudmyla Zorina – Member of the “back office” for money legalization.
Registered as a PE (activity: business and management consulting). Media mentions that Vadym Leonidovych Hrona was listed on her email address and confirmed to journalists that she is an acquaintance, but they had not communicated for a long time.

The Essence of the Scheme.
According to the investigation, the exposed corruption scheme involves “Energoatom” employees and related individuals who allegedly demanded a 10-15% kickback from businessmen in exchange for the opportunity to supply goods or services to the state company. Those who refused allegedly faced the inability to receive payment or were excluded from the list of suppliers (a mechanism dubbed the “barrier” or “turnstile”). The case involves the laundering of tens of millions of dollars.
Five out of the seven individuals were detained, while Timur Mindich and Oleksandr Tsukerman, according to journalists, have left Ukraine.

Ставте like і підписуйтесь:

Гібридна агресія путінців проти української діаспори та біженців в ЄС і Америці

Posted on 11/11/2025 by Оглядач

Надзвичайно прикро, що, перебуваючи у безпечних демократичних країнах, частина вихідців із #росії дозволяє собі агресивну та неприпустиму поведінку, спрямовану проти #українців – часто жінок та дітей, які шукають захисту від війни. Це спостереження, підтверджується численними повідомленнями у ЗМІ та соціальних мережах, що свідчить про системну проблему, підживлену як внутрішньою пропагандою кремля, так і безкарністю.

Цей феномен варто розглядати не лише як поодинокі інциденти, але і як прояв #гібридної агресії на особистісному рівні, спрямованої на створення атмосфери страху, розколу та деморалізації серед #української #діаспори та #біженців.

Аналіз агресивної поведінки пропутінців за кордоном:
1.Джерела та мотиви агресії
Наслідок пропаганди: Багато “ватників” десятиліттями перебувають під впливом агресивної російської пропаганди, яка демонізує Україну, українців та Захід. Це створює в їхній свідомості картину “справедливої війни” і дозволяє виправдовувати ненависть та агресію.

Психологія компенсації: Перебування за кордоном, де російська агресія засуджується, може викликати у них почуття ізоляції та бажання “довести” свою правоту і лояльність режиму, особливо якщо їхня соціальна інтеграція в західному суспільстві є низькою.

Алкогольне сп’яніння: Нетверезий стан часто слугує каталізатором для вивільнення прихованої агресії та пропагандистських наративів. Алкоголь знімає соціальні гальма.

Слабка мішень: Агресія часто спрямована на вразливі групи (жінок, дітей, біженців), що є ознакою боягузтва і бажання ствердитися за рахунок слабших.

2.Типові приклади інцидентів
Публічні провокації: Випадки, коли особи, керуючи автомобілями з російськими прапорами або символом “Z”, навмисно проїжджають повз мітинги на підтримку України, вигукуючи образи або пропагандистські гасла.

Словесні напади: Інциденти в громадських місцях (транспорт, магазини, парки), де українців ображають, звинувачують у “нацизмі”, “русофобії” або бажають їм смерті та поразки.

Залякування та погрози: Відомі випадки погроз фізичною розправою або повідомленнями про бажання “повторити Бучу” або “дійти до Києва, спрямовані проти українців.

Конфлікти у навчальних закладах: Батьки-українці повідомляють про випадки, коли діти російського походження висловлюють пропутінські погляди або агресію проти українських дітей у школах.

Висновки та ефективні методи протидії
Ефективна боротьба з цим явищем вимагає скоординованих дій на кількох рівнях – від особистої безпеки до взаємодії з місцевою владою.

1.Рівень особистої безпеки та реакції:
Не піддаватися на провокації Ігноруйте агресивні вербальні напади, особливо від нетверезих осіб. Зберігайте дистанцію. Ваша безпека – пріоритет.
Фіксація доказів Завжди фіксуйте інцидент на відео (по можливості). Запишіть час, місце, номерні знаки, особливості зовнішності агресора.

Залучення свідків Зверніть увагу оточуючих: “Ця особа погрожує мені та підтримує війну”. Просіть людей бути свідками.
Евакуація При перших ознаках фізичної небезпеки або значної ескалації негайно відходьте у безпечне місце (до магазину, поліцейської дільниці).

2.Рівень взаємодії з правоохоронними органами
Головна мета – перевести інцидент з площини “побутового конфлікту” в площину порушення закону та політично мотивованої агресії.
Виклик поліції: Не вагайтеся викликати поліцію, особливо якщо є погрози, фізичний контакт або агресія.
Правильне формулювання скарги:
Скаржтеся не лише на образу, а й на погрози насильством (Assault/Battery), мову ворожнечі (Hate Speech/Hate Crime), або порушення громадського порядку (Disturbing the Peace).

Використання місцевого законодавства: У деяких країнах (наприклад, Німеччина, Польща) публічна демонстрація символіки, що підтримує агресію (як-от “Z”), або схвалення воєнних злочинів може бути підставою для кримінального переслідування. Наполягайте на перевірці цього факту.

3.Рівень громади та інформації
Публічність: Публікуйте зафіксовані інциденти в українських діаспорних групах та місцевих ЗМІ (якщо це безпечно), щоб поінформувати громаду та місцеву владу.
Створення “гарячих ліній”: Діаспорні організації можуть створити механізм збору таких свідчень для узагальнення та подальшого подання до міграційних служб або місцевих органів безпеки.
Просвіта: Інформуйте місцеву поліцію та соціальні служби про контекст: що таке “Z”, чому вираження підтримки Путіну є формою агресії проти біженців, і як це пов’язано з пропагандою.

Мовчання та ігнорування провокують подальшу агресію. Ефективна протидія полягає у неухильному дотриманні закону і перетворенні особистого інциденту на офіційний прецедент з максимальною фіксацією та подальшим юридичним супроводом. Необхідно, щоб “ватники” усвідомили, що в демократичних країнах підтримка кривавої війни та агресивна поведінка не залишаться безкарними.

Ставте like і підписуйтесь:

“Інфоциганство”: Критика епідемії порожніх обіцянок та шахрайства на довірі

Posted on 11/11/2025 by Оглядач

“Інфоциганство”: Критика епідемії порожніх обіцянок та шахрайства на довірі.

Вступ: Цифрова чума сьогодення
Сучасний інформаційний простір перенасичений пропозиціями швидкого успіху, легких грошей, ідеального тіла чи миттєвого просвітлення. Соціальні мережі та YouTube перетворилися на ринок, де кожен охочий, незалежно від реальних знань чи досвіду, може оголосити себе “експертом”, “ментором” чи “гуру”. Це явище отримало в народі влучну назву – “#інфоциганство”.

Хто ж вони, ці “#інфоцигани”? Це продавці ілюзій. Люди, які будують свій бізнес на продажі загальнодоступної, поверхневої або відверто неправдивої інформації, запакованої у яскраву, емоційно заряджену обгортку. Їхній головний товар – це не знання, а надія і мрія, помножені на дефіцит критичного мислення у цільової аудиторії.

Анатомія “Інфоцигана”: Від дилетанта до “мільйонера за тиждень”
Ключова проблема “інфоциганства” полягає у повній невідповідності між декларованою експертністю та реальним професійним рівнем.
Показна розкіш як маркетинг: Їхня “компетентність” демонструється зовнішніми атрибутами: орендовані дорогі авто, фотографії з відпочинку в Дубаї, купи готівки та обов’язкові “історії успіху” на мільйонні чеки. Ця нарцисична демонстрація багатства є ключовим інструментом, що апелює до заздрості та бажання “легкої наживи”. Як влучно зазначають критики: бізнесмени займаються своїм бізнесом, а курси продають ті, хто має лише талант “їздити по вухах”.

Універсальна “експертність” без підтверджень: Справжній фахівець витрачає роки на опанування вузької сфери. “Інфоциган” же готовий “вчити” відразу всьому. Цей дилетантизм — перша і найяскравіша ознака шахрайства. Їхні курси рідко мають наукову чи практичну основу, натомість вони пропонують “авторські методики”, перевірити ефективність яких неможливо.

Вода та загальні фрази: Зміст курсів часто є компіляцією знань, які можна знайти у відкритому доступі. Відсутність конкретики, практичних інструментів та відповідальності за результат – це фундамент їхньої “освітньої” програми.

Кейси #шахрайства: Коли ілюзія руйнується
Справжня сутність “інфоциганства” стає очевидною, коли їхні підопічні, використавши всі “секрети”, не отримують обіцяного результату, а правоохоронні органи та журналісти починають розслідування.

Приклад 1: Продаж неіснуючого успіху. Чимало “фінансових коучів” пропонують курси зі швидкого заробітку на трейдингу, криптобіржі чи запуску бізнесу. Коли учні зазнають збитків, вони виявляють, що “гуру” сам ніколи не працював у цій сфері. Його реальний бізнес — це продаж цих самих курсів. В Україні та світі є десятки випадків викриття “інвесторів”, які насправді не мали жодного досвіду управління капіталом, крім продажу свого “унікального навчання”. Їхня схема — піраміда, де прибуток генерується лише за рахунок залучення нових покупців курсів, а не від успішної комерційної діяльності.

Приклад 2: Шахрайство під виглядом езотерики та “особистого зростання”. Цей сегмент найменш регульований. Численні “енергопрактики”, “коучі долі” та “майстри бажань” за великі суми продають послуги, що не мають жодної доказової бази. Наприклад, курси “енергетичного очищення” або “притягнення грошей”, які по суті є лише сеансами групової психотерапії з елементами маніпуляції. Учасники, перебуваючи в атмосфері ейфорії та спільноти, відчувають тимчасове полегшення, але їхні фінансові чи особисті проблеми залишаються невирішеними, а кишені — спустошеними.

Психологічна пастка: Чому люди платять і мовчать?
Найсумніше в цій ситуації – це готовність тисяч людей платити за порожні обіцянки.
Синдром “#Чарівної пігулки”: Люди шукають найкоротший шлях до вирішення проблем. “Інфоциган” продає саме це: ілюзію, що не потрібно важко працювати чи довго вчитися, а потрібно просто “знати секрет”.

Сектантський #маркетинг: Багато “інфоциганських” спільнот створюють закриту атмосферу “обраних”, де будь-яка критика швидко блокується. Коли людина вже витратила значні кошти, їй психологічно важко визнати, що її ошукали. Легше звинуватити себе (“я недостатньо старався”), ніж визнати “гуру” шахраєм — це механізм, який чудово використовують для підтримання міфу про успіх.

Висновок: Як захистити себе?
Боротьба з “інфоциганством” має відбуватися на законодавчому рівні (посилення відповідальності за шахрайство) та індивідуальному.
Для захисту необхідна лише одна річ – критичне мислення.

Справжній #успіх — це результат наполегливої праці, знань, ризику та постійного навчання, а не купівлі “чарівної пігулки” від чергового продавця ілюзій. #Довіра – це не інвестиція, а вразливість, яку шахраї вміло експлуатують.

Ставте like і підписуйтесь:

Соціальна нерівність та ціна життя в Україні у 2025 році

Posted on 11/10/2025 by Оглядач

Соціальна нерівність та ціна життя в Україні у 2025 році.

Фінансовий ландшафт України у 2025 році характеризується значним #дисбалансом доходів між основними категоріями громадян. На тлі офіційного підвищення #соціальних стандартів, реальна вартість життя залишається недосяжною для мільйонів українців. Цей аналіз розкриває разючий #контраст між доходами високопосадовців, суддів та правоохоронців, з одного боку, і працівниками критично важливих соціальних сфер, а також найбільш незахищеними верствами населення — з іншого.

1.Доходи ключових соціальних та владних категорій
Наведені нижче цифри є середньомісячними орієнтовними показниками на 2025 рік, що відображають оклади та основні надбавки.

#Судді (Місцевий суд) 100 000 – 120 000 грн Додаткові доплати за стаж та кваліфікацію.
Народні #Депутати (Посадовий оклад) ≈ 40 000 – 45 000 грн Додатково – кошти на забезпечення діяльності (помічники, житло) у розмірі 2,28 млн грн на рік.
Керівники (#Держслужбовці) 30 000 – 50 000 грн Залежно від органу. Керівники військових адміністрацій можуть мати премії до 113 000 грн.
#Поліцейські (Мінімальний оклад) Не менше 30 280 грн Мінімум прив’язаний до 10 ПМ працездатних осіб. Плюс надбавки за вислугу та звання.
#Лікарі (Середній/Вища категорія) 22 000 – 30 000 грн Залежно від спеціалізації та кількості укладених декларацій (в межах Програми медичних гарантій).
#Вчителі (Середній/Вища категорія) 15 000 – 20 000 грн З урахуванням надбавок за перевірку зошитів та класне керівництво.
Особи з інвалідністю (#Непрацездатні) 2361грн (мінімальна)

2.Вартість життя: Соціальні стандарти vs. Економічна реальність
Центральною проблемою є глибокий #розрив між офіційними державними стандартами та фактичними економічними потребами громадян.

Стандарт Сума на 2025 рік
Прожитковий мінімум (ПМ) для працездатних: 3 028 грн;
Реальна мінімальна потреба: 8 000 – 12 000 грн

Мінімальна пенсія / Допомога інвалідам: 2 361 грн;
Реальна мінімальна потреба: 6 000 – 8 000 грн (без оренди житла).

Мінімальна заробітна плата: 8 000 грн.

Ключовий показник
Офіційний прожитковий #мінімум для працездатної особи (3 028 грн) покриває лише близько 25-35% від реальної суми, необхідної для мінімально гідного існування (включаючи базові комунальні послуги, їжу та мінімальний транспорт)!!!

Для осіб, які не можуть працювати (інваліди), ця частка ще нижча!!!

3.Наслідки соціально-фінансового дисбалансу
Значна нерівність у #доходах має низку деструктивних наслідків, які загрожують стійкості українського суспільства.

Деградація соціальної сфери (#освіта та #медицина)
Низька заробітна плата #вчителів та лікарів, порівняно з чиновниками та правоохоронцями, призводить до:

Відтік кадрів: Кваліфіковані фахівці шукають кращих фінансових умов у приватному секторі або виїжджають за кордон.

Падіння якості послуг: Неможливість гідно оплачувати працю медиків та освітян негативно позначається на якості державних послуг, що є критично важливим для відновлення країни.

Зростання соціальної несправедливості та недовіри
Високі оклади суддів та значні суми на утримання депутатів (понад 2,28 млн грн на рік на одного) на тлі мізерних пенсій (2 361 грн) створюють відчуття, що державний апарат функціонує для власного збагачення, а не для потреб громадян.

Це поглиблює:
Суспільне #розшарування: Формується прошарок фінансово захищених державних функціонерів та переважна більшість громадян, які живуть в умовах постійної фінансової кризи.

Підрив #довіри до влади: Це може стати критичним фактором соціального напруження, особливо в умовах воєнного часу, коли суспільна консолідація є життєво необхідною.

Узаконена #бідність
Фіксація мінімальної допомоги для осіб з інвалідністю та пенсіонерів на рівні, який є в 3-4 рази нижчим за реальну мінімальну потребу, фактично є узаконенням бідності. Ця політика змушує найбільш незахищені верстви населення виживати, покладаючись на благодійність, родичів або гуманітарну допомогу, що суперечить концепції соціальної держави.

Висновок:
Фінансова політика України у 2025 році демонструє парадоксальне поєднання надвисоких витрат на утримання окремих державних функцій та критично низького рівня соціального захисту. Без кардинального перегляду підходів до формування реального прожиткового мінімуму та справедливішого розподілу бюджетних коштів між владним апаратом та критично важливими соціальними працівниками (лікарі, вчителі), Україна зіткнеться не лише з економічними, а й із глибокими соціальними та демографічними кризами.

Ставте like і підписуйтесь:

Як цинічна жадібність аптек калічить захисників України

Posted on 11/10/2025 by Оглядач

Злочин на болю: Як цинічна жадібність аптек калічить наших захисників.

Це не просто порушення правил, це злочин проти людяності, що відбувається на тлі війни та гострої потреби. Це цинічний бізнес на чужому горі, де гідність і життя захисників України розмінюються на надприбутки від нелегального збуту.
Чому відмовляють тим, хто має право?

Тяжко поранені ветерани, онкохворі та інші пацієнти, які страждають від нестерпного болю, мають на руках офіційний рецепт на життєво необхідні сильнодіючі знеболюючі. Це документ, що гарантує їм право на полегшення.

Однак, коли пацієнт із тремтячим голосом подає цей рецепт, він часто чує байдуже: “Немає в наявності” або “Закінчилося”.

Реальність же інша: ці препарати – зокрема опіоїдні анальгетики, які підлягають суворому обліку, – є. Але вони притримані для чорного ринку.

Бізнес на залежності: Біль ветерана vs Гаманець наркомана.

Схема роботи цинічна до огиди:
”Відмова” законному пацієнту: Аптека відмовляє особі з рецептом, щоб зберегти дефіцитний товар.
Продаж без рецепта: Той самий препарат нелегально продається особам із залежністю – без жодного рецепта, часто в обхід касового апарату.

Надприбуток: Ціна для наркоспоживачів є значно вищою за встановлену державою чи ринком, оскільки вони готові платити будь-яку суму за “дозу”.

Таким чином, деякі недобросовісні фармацевтичні установи перетворюються на дилерські точки, а біль ветерана стає їхньою валютою.

Наслідки: Зрада на рівному місці
Страждання та зневіра: Для тяжко хворої людини, зокрема ветерана після важкого поранення, відмова у знеболюванні – це фізична мука і психологічний удар. Це відчуття зради державою, яку вони захищали.

Загроза самолікування: У відчаї пацієнти змушені шукати інші, часто менш ефективні або небезпечні способи знеболення, або, що найгірше, потрапляють у залежність від тіньового ринку.

Сприяння наркоманії: Аптека, що продає препарати без рецепта, прямо підтримує та розширює наркозалежність у суспільстві.

Зброя проти безсовісності: Що робити?
Ця ситуація потребує негайного розголосу та жорсткої реакції контролюючих органів:
Фіксація порушення: Пацієнти та їхні родичі мають фіксувати факт відмови (записувати розмову, просити письмову відмову, фотографувати порожні полиці, якщо ліки є на сайті).

Звернення до контролюючих органів: Необхідно терміново повідомляти про такі випадки до:
Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (Держлікслужба).
Національної служби здоров’я України (НСЗУ) – якщо ліки за програмою реімбурсації.
Міністерства у справах ветеранів (якщо це стосується захисника/захисниці).
Поліції (якщо є підозра на нелегальний обіг).

Жорсткі санкції: Ліцензії аптек, спійманих на цій схемі, мають бути негайно анульовані, а до їхніх власників та працівників застосовані кримінальні покарання.
Не можна допустити, щоб на крові наших героїв і нестерпному болю тяжко хворих будувався цинічний кримінальний бізнес! Це питання не лише закону, це питання нашої національної гідності та солідарності.

Ставте like і підписуйтесь:

Odbudowa Kościoła Parafialnego p.w. Matki Boskiej Nieustającej Pomocy w Tarnopolu

Posted on 11/10/2025 by Оглядач

Apel do Prezydentów Ukrainy, Polski oraz Kierownictwa Unii Europejskiej

Temat: Odbudowa kościoła parafialnego p.w. Matki Boskiej Nieustającej Pomocy w Tarnopolu jako symbolu wspólnego dziedzictwa europejskiego i sprawiedliwości historycznej.
Szanowni Panowie Prezydenci, Szanowni Wysocy Przedstawiciele Unii Europejskiej!

My, polska wspólnota rzymskokatolicka Tarnopola oraz wszyscy świadomi obywatele Ukrainy i Polski, zwracamy się do Państwa z głęboką wiarą w triumf sprawiedliwości historycznej i wspólnych wartości europejskich.

Sprawiedliwość Historyczna: Naprawa Zbrodni Totalitaryzmu
Kościół parafialny p.w. Matki Boskiej Nieustającej Pomocy w Tarnopolu (1908–1954) był nie tylko świątynią, ale architektoniczną perłą neogotyku, zaprojektowaną przez wybitnego Teodora-Mariana Talowskiego, oraz duchowym sercem dużej wspólnoty rzymskokatolickiej Galicji Wschodniej.
Został on zniszczony w 1954 roku zbrodniczą decyzją władzy radzieckiej, która dążyła do wymazania z mapy wszelkich śladów tożsamości europejskiej i religijnej. W jego miejscu postawiono Centralny Dom Towarowy (ЦУМ) – symbol ideologicznej dominacji.
Odbudowa tej świątyni to nie tylko akt religijny, ale potężny gest polityczny i cywilizacyjny, symbolizujący ostateczne zerwanie z przeszłością sowiecką i przywrócenie Tarnopolowi historycznego, europejskiego oblicza.

IlSymbol Jedności Polsko-Ukraińskiej i Tożsamości Europejskiej
W czasach, gdy Ukraina heroicznie walczy o swoje prawo do bycia częścią rodziny europejskiej, a relacje polsko-ukraińskie stanowią fundament bezpieczeństwa i stabilności Europy Wschodniej, odbudowa kościoła nabiera szczególnego znaczenia:
Wspólne Dziedzictwo: Kościół był częścią wspólnego dziedzictwa kulturowego, kształtowanego na tych ziemiach przez tysiąclecia. Jego odbudowa stanie się materialnym wcieleniem przyjaźni między naszymi narodami i wzajemnego szacunku dla historii.

Demokratyczna Odpowiedź:
Podczas gdy rosja celowo niszczy ukraińskie cerkwie i zabytki, odrodzenie kościoła Matki Boskiej Nieustającej Pomocy będzie wspólnym projektem Ukrainy i Polski pod auspicjami UE, demonstrującym światu zaangażowanie krajów demokratycznych w ochronę i odradzanie dziedzictwa kulturowego.
Most Między Narodami: Dla mniejszości polskiej na Ukrainie będzie to odzyskanie historycznej Ojczyzny, a dla Ukraińców – dowód na otwartość i tolerancję, które są kamieniami węgielnymi kultury europejskiej.

Wezwanie do Działania i Współpracy
Prosimy Państwa o potraktowanie tego projektu nie jako inicjatywy lokalnej, ale jako kluczowego elementu szerszego programu powojennej odbudowy i integracji europejskiej Ukrainy.
Propozycje Działań:
Prezydent Ukrainy: Nadanie odbudowie świątyni statusu projektu o znaczeniu państwowym, ułatwienie uregulowania prawnego działki (gdzie obecnie stoi ЦУМ) i zorganizowanie międzynarodowego konkursu architektonicznego.

Prezydent Polski: Zapewnienie wsparcia politycznego i finansowego projektu, angażując polskich specjalistów (architektów, konserwatorów) do odtworzenia neogotyckiego arcydzieła.
Kierownictwo UE: Włączenie projektu odbudowy kościoła do programów finansowania dziedzictwa kulturowego i dialogu międzykulturowego, uznając go za europejski symbol walki z totalitaryzmem.

Odbudowa kościoła p.w. Matki Boskiej Nieustającej Pomocy w Tarnopolu będzie żywym, widocznym dowodem na to, że wspólne wartości Wolności, Wiary i Kultury zawsze zwyciężają totalitarne zniszczenie. Z głęboką nadzieją na Państwa wsparcie i pomoc.

Społeczność Rzymskokatolicka Tarnopola.

Ставте like і підписуйтесь:

Гетьман Іван Мазепа: Видатний Будівничий Державності

Posted on 11/09/2025 by Оглядач

Гетьман Іван Мазепа: Видатний Будівничий Державності

Іван Степанович Мазепа (1639–1709) є однією з найвизначніших і водночас найбільш контраверсійних постатей в історії України. У сучасній українській історичній думці він розглядається як видатний державник, меценат та борець за незалежність.

Державотворча Діяльність
Термін Правління: Мазепа був гетьманом Війська Запорозького (Лівобережної України) протягом 22 років (1687–1709) — найдовше серед усіх гетьманів.

Відновлення Єдності: У 1704 році він тимчасово об’єднав Лівобережну та Правобережну Україну під своєю булавою, фактично відновивши єдину територіальну та адміністративну цілісність Гетьманщини
Він прагнув зміцнити гетьманську владу, обмежуючи вплив козацької старшини та російських воєвод. Мазепа підтримував економічний розвиток та створив сильну, професійну козацьку армію.
Культурний Ренесанс: Період його правління називають “Мазепинським бароко”. Він був грандіозним меценатом Української православної церкви та освіти. На його кошти було збудовано та відреставровано десятки храмів, включно з Києво-Печерською Лаврою та Софійським собором.

Шлях до Незалежності
Мазепа усвідомлював, що його союз із Московським царством (який був оформлений на початку його гетьманування) є тимчасовим, оскільки Петро I послідовно обмежував автономію Гетьманщини:
Російські війська почали постійно розміщуватися на території України.
Козаків використовували у виснажливих походах, далеких від інтересів України.

Цар планував ліквідацію гетьманського інституту.
У 1708 році, під час Північної війни, Мазепа уклав таємний союз зі шведським королем Карлом XII, щоб скористатися конфліктом і проголосити незалежність Гетьманщини від Москви. Цей крок, хоча й був трагічно невдалим, розглядається як важлива віха у боротьбі за українську державність.

Чому Україна Програла Полтавську Битву (1709)
Поразка у Полтавській битві 8 липня 1709 року стала катастрофою для планів Мазепи та призвела до кінцевої ліквідації української автономії. Причини поразки були комплексними:

1. Стратегічні та Військові Фактори
Низька Чисельність Козаків: Мазепі вдалося привести лише 3–4 тисячі вірних козаків. Переважна більшість козацької старшини та основна частина війська залишилися вірними Петру I, або були нейтральними, оскільки Петро I вчасно залучив їх на свій бік, пообіцявши збереження привілеїв.

Знищення Батурина: До битви, у листопаді 1708 року, російські війська на чолі з Меншиковим жорстоко знищили Батурин – столицю Мазепи. Це був акт залякування для всього українського населення та козацької старшини, що ефективно підірвав підтримку гетьмана.

Помилка Карла XII: Шведський король недооцінив силу російської армії та переоцінив силу підтримки з боку Мазепи. Крім того, напередодні битви Карл був поранений, що ускладнило його ефективне командування.

Артилерійська Перевага Петра I: Російська армія була краще оснащена артилерією, що відіграло вирішальну роль у битві на відкритій місцевості під Полтавою.

2. Ідеологічні та Політичні Фактори
Пропаганда Петра I: Російська пропаганда блискавично оголосила Мазепу “зрадником” і піддала його анафемі (церковному прокляттю). Це мало величезний вплив на релігійне та переважно неграмотне населення.
Вибори Скоропадського: Петро I швидко провів фіктивні вибори нового гетьмана (Івана Скоропадського), який був лояльним до царя. Це дало Москві легітимного “українського” правителя і зруйнувало політичну структуру, що підтримувала Мазепу.

Фактор Запорожців: Хоча частина запорожців на чолі з Костем Гордієнком приєдналася до Мазепи, це сталося запізно, і їхні сили були невеликими порівняно з царською армією.

Поразка під Полтавою означала не лише втрату військового союзу, а й руйнування надії на українську незалежність на понад 200 років.

Ставте like і підписуйтесь:

👑 Король Данило Романович: Законний Спадкоємець Київської Русі

Posted on 11/08/2025 by Оглядач

Король Данило Романович: Законний Спадкоємець Київської Русі
Занепад Києва внаслідок феодальної роздрібненості та монгольської навали у XIII столітті поставив питання про правонаступництво великої середньовічної держави — Київської Русі (Русі-України). Історичні факти та династичні зв’язки чітко вказують на те, що законним спадкоємцем політичних та культурних традицій Києва стало Королівство Руське (Галицько-Волинська держава) на чолі з князем, а згодом Королем Русі, Данилом Романовичем.

1.Династійне та Політичне Правонаступництво
Прямий Зв’язок із Києвом
Данило Романович (1201–1264) був сином могутнього князя Романа Мстиславича, який ненадовго об’єднав Галичину, Волинь і, що важливо, Київське князівство. Таким чином, Данило походив із старшої гілки Рюриковичів, яка безпосередньо володіла київським престолом.
На піку своєї могутності, у 1239 році, перед самою навалою Батия, Данило Романович оволодів Києвом і залишив там свого намісника — воєводу Дмитра. Цей акт закріпив його претензії на титул Великого князя Київського та на право об’єднання всіх руських земель.
Титул Короля Русі (Rex Russiae)
Ключовим доказом легітимності є коронація Данила у 1253 році в Дорогочині. Він прийняв корону від Папи Римського і отримав титул Короля Русі (Rex Russiae). Цей титул:
Підвищив статус його держави до рівня європейських королівств.
Підтвердив його право як володаря всієї Русі в очах західного світу.
Свідчив про його спробу інтегрувати державу в європейську політичну систему та створити антимонгольську коаліцію.
Саме Королівство Руське стало тим центром, де продовжували розвиватися давньоруські традиції державності та культури, але вже в європейському векторі.

2.Відмінність від Московських Претензій. На відміну від Данила, Московське князівство (Московія) розвивалося на периферійних північно-східних землях. Претензії московських правителів на спадщину Русі ґрунтувалися не на прямих політичних чи династичних традиціях Києва, а на ідеологічному конструктові та співпраці з Ордою:
Московські князі, як-от Іван Калита, зміцнювали свою владу завдяки вірній службі Золотій Орді, отримуючи ярлики на збір данини і право на “велике князювання”.
Політична система Московії поступово набувала деспотичних рис, значною мірою запозичених від азійських держав, що суттєво відрізнялося від європейської моделі управління, яку намагався впроваджувати Данило Романович.
Використання терміна “Русь” Московією було, перш за все, ідеологічним інструментом для легітимізації територіальної експансії, а не прямим спадкуванням політичного центру.

3. Чи була теперішня Росія “колонією” Києва? Використовуючи історичні терміни, можна стверджувати, що теперішні землі кацапщини були залежними периферійними територіями Київської Русі.

Залежність та Ієрархія: Північно-східні землі (землі майбутнього Володимиро-Суздальського, а потім Московського князівства) були менш розвиненими і молодшими щодо Києва. Київ був політичним центром (метрополією), де сидів Великий князь. Князі, яких Київ посилав правити на північ (наприклад, Юрій Долгорукий), були часто молодшими представниками династії, і ці землі розглядалися як уділи, що підпорядковувалися Києву.

Дань: Ці землі сплачували данину (полюддя) Києву, що є ознакою економічної підпорядкованості.

Культурний Вплив: Культура, писемність, релігія (православ’я) та закони були імпортовані з Києва. Києво-Печерська Лавра та Софія Київська були духовними та культурними центрами, які формували ідентичність і північних регіонів.

Експлуатація: Прикладом того, як Київська еліта ставилася до північних земель як до ресурсу, є дії князя Андрія Боголюбського (онука Мономаха, засновника Володимиро-Суздальської традиції). Він переніс столицю з Києва на північ, і у 1169 році організував похід на Київ, унаслідок якого столиця Русі була варварськи пограбована та спустошена військами північних князів. Цей акт сам по собі підкреслює розрив між північними правителями та традицією Великого Київського князівства.

Висновок: Північні землі були периферією і об’єктом експлуатації з боку князів, які прагнули використати їх ресурси для боротьби за київський престол. Таким чином, вони були політично підпорядковані і культурно вторинні щодо Києва.

Ставте like і підпишіться:

Злочин проти власного народу, який коштував мільйони життів українців

Posted on 11/07/2025 by Оглядач

Богдан Хмельницький: між визволенням і трагічною злочином в історії.

Початок великої епохи:
Богдан #Хмельницький (бл. 1595–1657) — людина, без якої важко уявити українську історію XVII століття. Він не просто #Гетьман: він засновник української державності.

При ньому з’явилися перші органи управління, власна #армія, #дипломатія, #фінанси. Хмельницький прагнув гідності для свого народу, який був позбавлений політичних і соціальних прав.

Хмельницький і #Польська держава: зрада чи революція? Хмельницький був шляхтичем і підданим польського короля. Тому його повстання можна розглядати як #зраду Речі Посполитої.

#Переяславська рада: союз чи капітуляція?
1654 року відбулася знаменита Переяславська рада. радянська і російська пропаганда пізніше перетворили її на «возз’єднання України з росією».

Але насправді: жодних письмових “Переяславських угод” не існує.
Збереглися лише суперечливі копії Березневих статей — жоден оригінал не був оприлюднений москвою.

Хмельницький шукав військового союзника проти Польщі, а не підпорядкування москві.

#москва використала цю домовленість для #колонізації України, поступово ліквідуючи автономію Гетьманщини і знищуючи українську державність на століття вперед.

Помилка чи злочин?
Називати Переяславську угоду “політичною помилкою” — значить применшувати масштаб наслідків.
Насправді цей крок Хмельницького — історичний #злочин проти власного народу, який коштував мільйони життів, руйнування культури і втрати державності.

Шевченкова оцінка
Тарас #Шевченко писав:
“Ой Богдане, Богданочку, якби була знала, у колисці б задушила, під серцем приспала”.
Для поета Хмельницький — символ національної #катастрофи, попередження наступним поколінням: будь-який союз із імперією може обернутися не братерством, а неволею.

Імперський культ і пам’ятник у Києві
Пам’ятник Хмельницькому (1888 р.) був встановлений царською владою як символ “вдячності малоросів за возз’єднання з росією”.

#Більшовики його не знесли після 1917 року, бо продовжували ідеологічний міф: “триєдиний народ”, “історичне братерство”.

Пам’ятник досі стоїть як нагадування про силу імперського міфу, який спотворював українську історію, хоча звичайно в світлі сучасної багатолітньої кривавої війни путінської рашки проти України – є певним наслідком злочину Хмельницького.

#Орден Богдана Хмельницького:
Орден заснували у 1943 році в срср для відзначення українських військових. У незалежній Україні його реформували (1995 р.) для нагородження захисників.

Парадокс: ім’я Хмельницького пов’язане з союзом із москвою, але сучасні нагороджені борються проти тієї самої москви.

Тому Орден варто сприймати як символ державного відродження та героїзму, а не як вшанування союзу з царем, а ще краще ліквідувати!

Ставте like і підпишіться:

ПЦУ прагне вирватися з ланцюга імперського контролю

Posted on 11/05/2025 by Оглядач

Як інституційна церква на Сході, зокрема в контексті Візантії, московії та пізніше російської імперії/срср, часто ставала не стільки незалежним духовним провідником, скільки політичним інструментом в руках світських правителів.

11 століття: Великий Розкол (#Схизма) #Візантія “розколює єдину християнську церкву”. Великий Розкол (1054 р.) — це комплексна подія, що стала кульмінацією століть догматичних, літургійних і, головне, політичних розбіжностей між #Римом і #Константинополем.

15 століття: #московська автокефалія. Цей етап є фундаментальним для розуміння сучасної так званої рпц (російської православної церкви) та її претензій.

Після падіння Константинополя (1453 р.) і через небажання визнавати #Флорентійську #унію (спроба возз’єднання з Римом), московські ієрархи одноосібно оголосили себе автокефальними (незалежними) ще в середині XV століття, обираючи митрополита без згоди Константинополя.

Історія з “отриманням” автокефалії у 1589 р. (коли було встановлено московське патріаршество) має дуже сумнівний характер: Патріарх #Єремія II прибув до москви за фінансовою допомогою, перебуваючи під тиском. Історики відзначають, що рішення про піднесення статусу та інтронізацію відбувалося за умови жорсткого контролю з боку царя бориса годунова.

Неканонічне підпорядкування Києва (1686 р.): Це подія, яка критично важлива для українсько-російських церковних відносин. Передача #Київської митрополії під юрисдикцію москви відбулася за участі підкупу та політичного тиску з боку московського царя на Вселенського Патріарха #Діонісія IV, який згодом був за це скинутий. Цей акт #Константинополь вважає неканонічним, що й стало однією з підстав для надання #Томосу про автокефалію #ПЦУ в 2019 році.

Таким чином, як завжди: шляхом обману, шантажу, залякуванню і підкупу москвія намагалася утвердити себе як центр східного християнства, використовуючи церковну незалежність як ідеологічне виправдання своєї політичної величі та імперських амбіцій, що було здобуто шляхом політичних маніпуляцій.

петро І та Синодальний Період
У 1721 році #петро I ліквідував Патріаршество, запровадивши #Духовну #Колегію (пізніше #Святійший #Синод), яка була, по суті, державним міністерством на чолі з обер-прокурором (світським чиновником, “оком царя”). Церква остаточно перетворилася на частину державного апарату, що обслуговувала імперські інтереси. Це був період найбільшого підпорядкування церкви світській владі, що тривав до 1917 року.

радянський союз: Знищення та Інструменталізація
#Більшовики здійснювали агресивну антирелігійну політику: масові репресії, вбивства духовенства, конфіскація майна та руйнування храмів. Це був період фізичного знищення церкви як інституції.

Але під час Другої світової війни, особливо після критичних поразок 1941–1942 років, ман’як #сталін дійсно “відновив” Патріаршество. Метою було мобілізувати патріотизм населення для війни та використати церкву як інструмент впливу за кордоном (на Балканах, у Східній Європі).

Відновлена церква була повністю підпорядкована і інфільтрована радянськими спецслужбами (нквс /кдб), що гарантувало її лояльність та використання в політичних цілях.

Сучасність: #гундяєв (так званий патріарх #кирил) і
Повне злиття московського патріархату з російською державною ідеологією. гундяєв відкрито підтримує агресивну зовнішню політику кремля, включаючи війну проти України. Він вибудував ідеологію “русского міра”, яка фактично є релігійним виправданням російського #імперіалізму. Його дії свідчать про пріоритет земної влади, політичного впливу та матеріальних інтересів над євангельськими заповідями любові, #миру та уникнення гріха. З точки зору теології та етики, таке використання релігії для виправдання агресії кардинально суперечить християнському вченню.
Фактично, рпц під проводом гундяєва функціонує як релігійний відділ сучасної російської держави, повністю продовжуючи традицію підпорядкування, закладену петром І та сталіним. Його віра, якщо й існує, спотворена до невпізнання політичною кон’юнктурою.

Тенденція в історії так званого російського православ’я: використання церкви як інструменту для зміцнення світської (царської/імперської/радянської/путінської) влади.

Ця традиція політичного підпорядкування та інструменталізації суттєво відрізняє рпц від, наприклад, грецького чи румунського Православ’я, де панував принцип етнофілетизму (церква як інструмент нації), але не тотального державного деспотизму, як у москві. Це пояснює фундаментальні причини нинішнього конфлікту між москвою і Києвом у церковній площині, оскільки Українська Церква прагне вирватися з цього ланцюга державного/імперського контролю.

Ставте like і підпишіться:

Знищення військового потенціалу України в 1991–2014 роках

Posted on 11/05/2025 by Оглядач

Знищення військового потенціалу України 1991–2014 роки.

Вступ: Політичний Вирок та Юридичні Наслідки. Розпад радянського союзу залишив Україні один із найбільших військових арсеналів у Європі. Однак, до моменту російської анексії Криму та початку війни на Донбасі у 2014 році, Збройні Сили України (ЗСУ) виявилися в критичному стані, що стало результатом системного та тривалого руйнування військового потенціалу.

Як свідчать відкриті джерела, включаючи діяльність Тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради, це знищення відбувалося через скорочення особового складу, масовий розпродаж військового майна та техніки, недофінансування та відсутність стратегічного планування з боку вищого військово-політичного керівництва країни протягом 1991–2014 років.

Етапи та Механізми Знищення Військового Потенціалу
ТСК Верховної Ради та експерти виділяють кілька ключових етапів, на яких відбувалося руйнування ЗСУ:
1. Знищення Стратегічних Можливостей (приблизно 1994–2004 роки). Цей етап характеризувався виконанням міжнародних зобов’язань, зокрема в рамках Договору про скорочення звичайних збройних сил у Європі (ДЗЗСЄ), але також і повним руйнуванням стратегічних компонентів, які перейшли Україні у спадок від СРСР.

Ракетні війська та авіація стратегічного призначення: Були знищені або передані. Особливо відчутною була втрата ядерного потенціалу.

Масове скорочення: Чисельність ЗСУ постійно скорочувалася, а об’єкти військової інфраструктури (військові містечка, навчальні заклади) часто відчужувалися.

2. Руйнування Оперативно-Тактичного Рівня та його Розпродаж 1991–2014 роки. Ключовим механізмом підриву боєздатності стало необґрунтоване включення військового майна до переліків надлишкового з метою подальшої реалізації.

Розпродаж Озброєння та Техніки: Міністри оборони та Кабінет Міністрів України регулярно ініціювали рішення про переведення танків, літаків, БМП, гармат та іншої техніки у статус “надлишкового майна”. Це майно потім реалізовували за залишковими цінами, які були в 10–20 разів меншими за ринкову вартість.

Наслідок: Значна частина проданого озброєння на сьогоднішній день є критичною номенклатурою для забезпечення потреб ЗСУ.

Відсутність модернізації: Кошти від продажу не спрямовувалися на належну модернізацію чи закупівлю нової техніки.

3. Критичне Недофінансування та Знищення Інфраструктури, особливо в 2010–2014 роках. Період президентства віктора януковича часто згадується як етап остаточного розвалу армії.

Мінімальні видатки: У 2013 році видатки на армію були найменшими за всю історію незалежності, перебуваючи на рівні близько 1% від ВВП.

Заборона розгляду рашки, як загрози: Військовому командуванню не дозволяли розглядати росію як потенційну загрозу, що унеможливлювало планування оборони від неї.

Плани розформування: У 2012 році навіть існував наказ підготувати пропозиції щодо розформування Повітряних сил як роду військ.

Скорочення військових навчальних закладів та іншого персоналу.
Напередодні 2014 року чисельність винятково військовослужбовців становила близько 120 тисяч осіб, а залишок техніки був мізерним порівняно з початковим арсеналом: наприклад, залишилося лише близько 686 танків та декілька десятків бойових літаків з тисяч одиниць, що успадкувала Україна.

Відповідальність Керівництва
Політичний вирок за підрив обороноздатності держави стосується всіх керівників держави та військових відомств у період з 1991 до 2014 року, включаючи:

Президентів України (Леонід Кравчук, леонід кучма, Віктор Ющенко, віктор янукович) як Верховних Головнокомандувачів, які підписували ключові рішення про скорочення та відчуження.

Прем’єр-міністрів та Кабінет Міністрів, які приймали постанови про відчуження військового майна (дивіться пофамільний перелік у другій частині).

Міністрів оборони та Начальників Генштабу, які ініціювали переведення боєздатної техніки у статус “надлишкової” (дивіться пофамільний перелік у другій частині).

Розслідування діяльності усіх колишніх міністрів оборони та начальників Генштабу у період 1991–2014 років було доручено правоохоронним органам для визначення їхньої ролі у “генерації знищення військового потенціалу”.

Досвід 2014 року став гірким уроком і каталізатором для відродження ЗСУ, яке почалося вже під час війни зусиллями волонтерів та нового військово-політичного керівництва.

Таким чином, усе вище керівництво країни з 1991 по 2014 рік прямо чи опосередковано сприяло, або не протидіяло, процесам, які призвели до критичної втрати обороноздатності України на момент російського вторгнення у 2014 році і саме вони повинні відповісти своєю свободою і всім майном за ті жахливі жертви, які несе Україна з листопада 2013 року.

СЛАВА УКРАЇНІ!

Ставте like і підпишіться:

ЗСУ перетворили бліндажі під Шебекіно на басейни для окупантів

Posted on 11/05/2025 by Оглядач

“Операція ‘Водолій’: як ЗСУ перетворили бліндажі під #Шебекіно на ексклюзивні плавальні басейни для окупантів”.

Шебекіно, #Бєлгородщина. Ексклюзивний репортаж з лінії “плаваючого” фронту.
російські #окупаційні війська, які так завзято прагнули “денацифікувати” українські землі, неочікувано для себе отримали подарунок долі, який можна описати лише одним словом: гідротерапія.

Завдяки філігранній роботі Збройних Сил України, які, за деякими повідомленнями, акуратно “постукали” по дамбі, річка #Сіверський #Донець та її притоки тепер пропонують російським солдатам унікальний, непередбачений і, головне, абсолютно безкоштовний пакет послуг “все включено”.

Замість сухого, нудного і, будемо відверті, смертельно небезпечного піхотного бою, російський солдат тепер може насолоджуватися чарівною водною стихією.

#Бліндаж-Аквапарк: Новий Стандарт Окопної Війни
За даними з “мокрих” джерел, традиційні бліндажі, що досі були символом російської військової “непереможності”, блискавично перетворилися на інноваційні, напівзатоплені люкс-номери.

”Це просто мрія!” — нібито радісно повідомив один з небагатьох сухих “виживачів” (якщо, звісно, він ще є на зв’язку), — “Ми тут як у Венеції, тільки без гондол… і без Венеції. Наші старі берці тепер можна використовувати як засіб пересування, а автомати, якщо їх не встигли втопити, — як весла! Щоправда, спати доводиться, тримаючись за гілки дерев, але це ж єднання з природою, а не якесь там ‘гнітюче відведення військ’!”

Військова #техніка також отримала несподіваний апгрейд. #Танки, #БМП та #вантажівки, які раніше безславно грузли у чорноземах, тепер елегантно “причалюють” у нових прибережних заплавах. Експерти вже охрестили це явище “плавуча логістика” — адже навіщо будувати мости, коли вся військова колона може спробувати себе в ролі підводного човна?

Сарказм стихії: Природний Захист проти #наступу
Українські стратеги, мабуть, вирішили, що найкращий спосіб зупинити агресора — це не гармати, а… географія. Перетворивши поле бою на імпровізоване болото, вони створили ідеальний, екологічно чистий бар’єр. Тепер, щоб просунутися на українську територію, російським #окупантам доведеться обзавестися ластами й аквалангами, або, що більш імовірно, молитися місцевим водяникам.

російське командування, звісно, вже знайшло цьому “водному маневру” блискуче пояснення. Мовляв, це частина секретної операції “Плавці путіна” — тренування з плавання з обтяженням і, водночас, тактичне “насичення” території для перевірки стійкості їхніх і так уже “втомлених” підрозділів.

Адже що може бути краще для бойового духу, ніж щоденне купання в холодній річковій воді, яке миттєво знімає стрес (разом із залишками сухого пайка) і готує солдата до “героїчного” статусу.

P.S. Якщо хтось із російських військових раптом відчує в бліндажі прохолодний дотик, не лякайтеся. Це не #HIMARS, і не український десантник. Це просто “рускій мір” у вигляді річкової води, яка нагадує, що загарбникам тут раді лише на дні.

Ставте like і підпишіться:

У 1206 році схід обрав деспотію, а захід в 1215 – основи конституціоналізму

Posted on 11/05/2025 by Оглядач

Як відомо в 1206 році був проведений Великий Курултай де Темуджину надали титул Чінгісхана і зробили його владу абсолютною.

А в 1215 році Король Англії іоанн Безземельний батько короля Генріха III підписав Велику Хартію Вольностей (Magna Carta).

Спроба знайти єдиний момент, коли цивілізація “розкололася” на ідеологічні табори Заходу та Сходу, є надзвичайно спокусливою, особливо коли можна вказати на такі знакові події, як Великий Курултай 1206 року (абсолютна влада Чингісхана) та підписання Великої Хартії Вольностей (Magna Carta) у 1215 році (обмеження королівської влади).

Ці події, що відбулися з різницею менш ніж у десятиліття, справді слугують потужними символами формування кардинально різних політичних траєкторій.

Однак, більш доцільно розглядати ці дати не як точку розколу, а як яскраві маркери вже існуючих ідеологічних тенденцій, які з часом кристалізувалися у західну концепцію обмеженої влади і східну модель централізованої деспотії.

У 1206 році на берегах річки Онон, Темуджин був проголошений Чингісханом (Великим Ханом) на Курултаї — зборах монгольської знаті. Ця подія не просто об’єднала кочові племена, вона інституціоналізувала абсолютну владу, що ґрунтувалася на волі Неба і підкріплювалася беззаперечною військовою силою та Ясою (зведенням законів). Ключова ідея: Необмежена влада вождя, підпорядкована лише божественному/небесному мандату, що забезпечує порядок і експансію. Це заклало основи ієрархічної, мілітаризованої та централізованої держави.

У 1215 році в Руннімеді, Англія, король Іоанн Безземельний був змушений підписати Magna Carta. Хоча спочатку Хартія захищала лише привілеї баронів від королівської сваволі, її історичне значення полягає у закладенні фундаментальних принципів:

Верховенство Права: Навіть король не стоїть вище закону.

Належний Правовий Процес (Due Process): Знаменита стаття 39 (“Жодна вільна людина не буде арештована… інакше як за законним судовим вироком рівних їй та за законом країни”) стала джерелом концепції особистих свобод та захисту від свавілля влади.

Обмеження оподаткування: Король не міг запроваджувати нові податки без згоди “загальної ради королівства” (прообразу парламенту).

Обмеження влади правителя через писаний закон і наявність представницького органу, що представляє інтереси знаті (згодом — народу).

Деспотія vs. Свобода. Раннє XIII століття стало точкою, де ці дві траєкторії стали очевидними світовими моделями:

Аспект Східний Шлях:
Джерело влади: Воля Неба, Хана, військова сила;
Відносини Влада-Закон: Влада створює закон (Яса)
Суспільний устрій: Ієрархія, тотальне підпорядкування;
Політичний результат: Централізована Деспотія.

Аспект Західний Шлях:
Джерело влади: Закон, традиція, угода;
Відносини: Закон обмежує владу (Конституціоналізм);
Суспільний устрій: Права та привілеї (спочатку для еліти, згодом для всіх)
Політичний результат: Поступовий розвиток Демократії.

Монгольська модель, що поширилася на Східну Європу через Золоту Орду, принесла на Руські землі традицію жорсткої, централізованої, фіскальної влади, де князі (а пізніше царі московського царства) діяли як агенти Хана. Це стало важливим чинником у формуванні московської самодержавної традиції, яка ігнорувала концепцію обмеженої законом влади.

Теза про те, що сучасний конфлікт між диктаторською росією та західною цивілізацією є прямим продовженням цього ідеологічного розколу XIII століття, є сильним історичним аргументом.

Деякі історики та філософи-євразійці (як-от микола трубецькой) стверджували, що московія, а пізніше росія, успадкувала не лише територію, а й менталітет та державницьку модель від Золотої Орди: абсолютизм, ігнорування особистих прав на користь інтересів держави, експансіонізм і перевага “державної правди” над правом. Хоча ця теорія є суперечливою, вона пояснює глибоко вкорінену відразу до інститутів обмеження влади в російській політичній культурі.

Західна цивілізація, яка спирається на принципи права людини, поділу влади, верховенства закону та демократії, є прямим ідеологічним спадкоємцем традиції, символічно започаткованої Magna Carta.

Сьогоднішня війна між росією та Україною (підтриманою Заходом) справді може бути розглянута як зіткнення двох політичних архетипів:
Автократичний, імперський, експансіоністський світогляд, що прагне тотального контролю (символічна спадщина Курултаю) і Демократичний, правовий світогляд, що захищає суверенітет, свободу та право вибору (символічна спадщина Magna Carta).

Висновок: 1206 та 1215 роки не створили дві ідеології з нуля, але вони зафіксували дві протилежні відповіді на питання: “Якою має бути влада?”. Схід обрав абсолютизм (Чингісхан), а Захід заклав основи для конституціоналізму (Magna Carta). Саме ці фундаментальні відмінності, що розвивалися століттями, багато в чому формують ідеологічне підґрунтя нинішнього геополітичного конфлікту.

Ставте like і підпишіться:

“російська опозиція” розпилює європейські гранди і відбілює путінські “гаманці”

Posted on 10/26/2025 by Оглядач

Гроші платників податків – на фікцію? Як європейські дотації живлять великодержавний шовінізм “російської опозиції”.

В крайні роки Європа стала прихистком для численних представників так званої російської “опозиції”, які тікали від режиму путіна. Вони отримують фінансову підтримку від Європейського Союзу, гранти та майданчики для виступів, позиціонуючи себе як “іншу росію” – силу, що прагне демократії та поваги до міжнародного права. Однак, при детальнішому розгляді, діяльність значної частини цієї “опозиції” перетворюється на цинічну імітацію, що несе серйозні ризики для України та європейської безпеки.

Великодержавний шовінізм як “новий” порядок денний
Однією з найбільш кричущих проблем є те, що, попри декларовану опозиційність до путіна, багато його критиків залишаються носіями глибоко вкоріненого великодержавного шовінізму. Їхня риторика часто лише незначною мірою відрізняється від офіційної кремлівської пропаганди, коли мова заходить про Україну.

Замість чіткого визнання росії агресором, беззастережного засудження окупації та повної підтримки територіальної цілісності України в кордонах 1991 року, ми регулярно чуємо: натяки на “один народ”.

Навіть під час війни деякі опозиціонери дозволяють собі заяви про “братні народи” та “одну культуру”, які, по суті, легітимізують імперські наративи путіна. Наприклад, один із відомих діячів, виступаючи на європейському майданчику, припустив, що етнічним росіянам “психологічно важко вбивати українців, тому що ми – один народ”, тим самим імпліцитно принижуючи інші національності, яким “простіше” воювати, та підтримуючи саму ідею російської “особливості”.

Ухиляння від відповідальності: Фокус зміщується на “поганого путіна” та “вину режиму”, мінімізуючи колективну відповідальність російського суспільства та історичну тяглість імперської політики.

”Торги” територіями: Деякі фігури уникають прямого засудження анексії Криму або пропонують “компромісні” рішення, що є неприйнятними для України.

Фактично, вони виступають за “росію без путіна”, але не за “росію без імперії”. Для України та Європи це означає, що зміна лідера в Кремлі не обов’язково принесе мир, якщо нова влада продовжуватиме мислити категоріями “сфери впливу” та “один народ”.

Імітація діяльності та фінансові потоки
Європейський Союз та окремі країни інвестують значні кошти в підтримку російських “демократичних сил” у вигнанні. Ця допомога мала б сприяти розвитку незалежних медіа, громадянського суспільства та підготовці майбутньої демократичної еліти.

На практиці ж, ця фінансова підтримка часто перетворюється на:
”Розпил” грантів: Створення численних, часто дублюючих один одного, фондів, форумів та медіа, які генерують мінімальний вплив на ситуацію в росії, але чудово освоюють європейські кошти на адміністративні витрати та високі гонорари.

Відбілювання товстосумів: Однією з найцинічніших практик є лобіювання інтересів російських олігархів та великих бізнесменів, які виїхали з росії. Ці “товстосуми” роками підтримували режим путіна, отримували від нього контракти, а тепер, опинившись під санкціями, намагаються “відбілитися” через зв’язки з “опозиційними” діячами, демонструючи фіктивну “антивоєнну” позицію. В обмін на фінансову допомогу чи лобізм у європейських столицях, “опозиціонери” фактично допомагають фінансовим донорам режиму путіна зберегти свої активи в Європі.

Підігравання кремлю: Непрямий ефект діяльності деяких “опозиціонерів” полягає в тому, що вони консервують уявлення про росію як про єдиний, неподільний, імперський простір. Це дає путіну можливість стверджувати, що справжніх альтернатив його курсу в росії немає, а “опозиція” – це такі ж імперці, тільки більш слабкі.

Необхідність ревізії європейської політики
Європейські партнери мають усвідомити: підтримуючи цю так звану “опозицію”, вони ризикують фінансувати консервацію російського імперіалізму. Європа повинна вимагати від тих, кого вона підтримує, недвозначних та чітких позицій:

Повне визнання агресії та окупації.

Визнання імперської відповідальності, а не лише “вини путіна”.

Підтримка деколонізації та права національних меншин росії на самовизначення.

Інакше, європейські гроші, призначені для боротьби з диктатурою, продовжать живити лише її чергову, “оксамитову” версію, яка буде не менш небезпечною для майбутнього України та всього континенту. Справжня демократична опозиція має починатися з відмови від імперського мислення, а не з його “перефарбування” у ліберальні тони!
#шовінізм
#Європа
#війна
#путін
#опозиція

Львівський злодюжка імітує діяльність і дерибанить міські активи

Posted on 10/26/2025 by Оглядач

Легендарний “батько міста”, вічний мер, Андрій Іванович #Садовий, – це ж не просто політик, це вже частина міського ландшафту, як Високий Замок чи черговий недобуд в історичному ареалі! За майже два десятиліття його “служіння” (слово “правління” якось занадто вже пахне диктатурою, чи не так?), Львів перетворився на зразок… чогось дуже специфічного.

Давайте поглянемо на цю постать із “чесними очима”, як він сам, напевно, дивиться на свій місячний звіт про зарплату.

Зарплата і премії: “Тяжка праця” з математичним ухилом
Почнімо з найсвятішого – кишені мера. Коли інші #львів’яни вчаться мистецтву виживання на мінімалку, наш Андрій Іванович демонструє чудеса фінансової акробатики. Посадовий оклад? Скромно. Але ж як жити без доплат, надбавок, премій за “високі досягнення у праці” та, о, диво, за “роботу з таємними документами”!
Звісно, робота мера – це вам не в парку каштани збирати. Це дуже, дуже тяжка праця: сидіти в Ратуші, підписувати папери, час від часу виїжджати у “стратегічні” відрядження (звісно, за наш рахунок), а потім із “тяжким” зітханням нараховувати собі та своїм заступникам премію, яка вдвічі, а то й втричі перевищує сам оклад. Це ж не #корупція, це премія за віртуозне уникнення корупції, чи щось типу того. “Чесні очі” не дадуть збрехати: такі гроші просто необхідні для збереження високого морального духу та мотивації до… ну, ви зрозуміли, до чого.

#Закупівлі та #Земля: Великі Шахи у “Маленькому” Місті
Ах, львівська земля! Вона, як львівська кава, дорога і з гірчинкою. І, звісно ж, вона потрібна #забудовникам, які так “щиро” люблять старовинну архітектуру, що прагнуть її… оточити чимось новеньким і високим.
І тут на сцену виходить неперевершений майстер дрібного шрифту та “стратегічних” рішень! “#Дерибан” – це слово занадто грубе. Скажімо так: це оптимізація земельних ресурсів на користь “обраних”. Земля, яку отримують “безкоштовно” чи за заниженою вартістю, потім чудесним чином перепродається, приносячи мільйонні прибутки – не місту, звісно, а друзям-інвесторам. І мер, який мав би захищати місто від хаотичної забудови, лише “намагається” оскаржити скасування історико-архітектурних планів у судах. Це так мило! Він навіть звертається до нардепів! Боротьба із забудовниками, які приносять йому гроші… чи, точніше, дозволяють їм приносити гроші “комусь” — це ж справжній політичний трилер!

Комунальні “Досягнення”: #Вода та #Сміття – Вічні Світочі Прогресу
Ось тут починається апогей його “довготривалого та успішного” правління. Майже 20 років! Це ж ціла епоха! За цей час в Україні змінилося п’ять президентів, а у Львові не змінилося лише дві речі: мер і графік подачі води.

Вода. Постійне #водопостачання? Навіщо? Це ж занадто нудно! Наш мер дбає про те, щоб львів’яни не забували, що таке справжня цінність води. Виробляє у містян стійку звичку планувати життя під графік. Це ж елемент екологічної свідомості та медитації – чекати, коли ж із крана піде вода! Інші міста мають 24/7 воду. Львів має особливий, ексклюзивний досвід з елементами несподіванки.

Сміття. #Грибовицька трагедія, “сміттєва блокада”, вантажівки зі сміттям, які подорожують Україною, як дипломатичні місії! Це ж геніально! Це був перформанс, а не криза! Кожен львів’янин став учасником великого екологічного квесту “Знайди, куди поділося твоє сміття”. Замість того, щоб збудувати один завод, Садовий спромігся створити всеукраїнську дискусію про утилізацію ТПВ. Це ж піар-геній! А те, що через десятиліття проблема все ще існує, лише доводить, що це не проблема, а фірмовий стиль Садового.

Епілог: “Львів Потребує Змін!”
Так, Львів потребує змін! Але хіба може щось змінитися, якщо “голубий ворішка” з “чесними очима” так майстерно імітує діяльність, попутно забезпечуючи себе і своїх “друзів” на кілька життів вперед?

Він не просто мер. Він – Символ. Символ незмінності, символ “успішного” політичного довголіття на тлі нерозв’язаних комунальних проблем та сумнівних фінансових потоків. Може, це і є його найвище досягнення? Залишатися при владі, коли все, що ти обіцяв, залишається лише обіцянками.

Віват, Андрій Іванович! І нехай ваші премії будуть такими ж високими, як ціни на львівську землю, яку ви щойно комусь “подарували”. #Львів, як завжди, “успішно” стоїть на місці.

Але чому гонорові львів’яни майже двадцять років терплять цього персонажа???

“Нова Пошта” – діяльність, скарги, претензії

Posted on 10/26/2025 by Оглядач

ТОВ «Нова Пошта», це частина Nova Group. Діяльність компанії регулярно супроводжується критикою та скаргами з боку клієнтів.

Власники та структура
Засновники та ключові власники компанії “Нова Пошта” — Вячеслав Климов та Володимир Поперешнюк. Вони запустили бізнес та до сьогодні залишаються власниками контрольного пакету акцій. Міноритарним акціонером також є Інна Поперешнюк.

Компанія залишається приватною та не залучала сторонніх стратегічних інвесторів, що дозволяє засновникам зберігати повний контроль над ключовими рішеннями. Група Nova Group, до якої входить “Нова Пошта”, також включає фінтех-компанію NovaPay (яка надає фінансові послуги) та підрозділ для міжнародних перевезень НП Глобал.

Критика на адресу “Нової Пошти” зазвичай концентрується навколо кількох основних аспектів:
1.Затримки доставки
Це одна з найпоширеніших скарг. Незважаючи на позиціонування компанії як служби експрес-доставки, клієнти часто стикаються зі значними затримками у термінах. Ці затримки можуть бути спричинені різними факторами, включаючи високе навантаження на сортувальні термінали (особливо у пікові періоди), логістичні збої та інше. Скарги клієнтів на недотримання заявлених термінів є систематичними.
2.Проблеми з пакуванням та пошкодження відправлень
Значна кількість негативних відгуків стосується якості перевезення та пакування. Клієнти регулярно повідомляють про:
пошкодження або розбиття товару під час транспортування. Нав’язування платного пакування у відділеннях, яке, на думку клієнтів, є зайвим або неякісним. Часто персонал відмовляється приймати відправлення у пакуванні відправника, вимагаючи придбання фірмової коробки або матеріалів, що збільшує кінцеву вартість послуги.
Втрату посилок або складність їх пошуку у разі зникнення.
3.Високі тарифи
Багато клієнтів вважають тарифи “Нової Пошти” завищеними порівняно з конкурентами або державним поштовим оператором. Хоча це частково компенсується швидкістю та покриттям мережі, цінова політика часто стає предметом критики.

Оплата карткою як “Переказ коштів”
Механізм оплати послуг, зокрема післяплати, є однією з важливих, хоча й менш публічно обговорюваних, критичних точок.

Фінтех-послуги “Нової Пошти” надаються компанією NovaPay. Коли клієнт сплачує послуги або післяплату (зворотний переказ коштів за товар) банківською карткою через POS-термінал у відділенні, ця операція часто проходить не як класична торговельна операція (покупка), а як грошовий переказ (зазвичай послуга “Миттєвий переказ” або подібна). Що має наступні наслідки для клієнтів та фіскального навантаження компанії.

Додаткові витрати для клієнтів: Банки-емітенти (особливо при використанні кредитних карток) можуть розцінювати таку операцію як “переказ коштів” (квазі-кеш, P2P-переказ) і стягувати відповідну комісію, яка значно вища, ніж комісія за звичайну оплату товарів/послуг. Це призводить до несподіваних додаткових витрат для клієнта.

Потенційна мінімізація податкового навантаження: Проведення операцій як “переказ коштів” через власну фінансову структуру (NovaPay) може дозволяти оптимізувати податковий облік, оскільки обсяги “фінансових послуг” та “поштових послуг” оподатковуються по-різному, а післяплата є найбільш об’ємною частиною фінансового потоку. У той час як класичний еквайринг (оплата за послуги) фіксується як дохід від продажу, операція переказу відображає лише комісію за фінансову послугу.

Висновок
Масштаби роботи ”Нової Пошти” породжують значний обсяг критики. Скарги на затримки, пошкодження та дорожнечу є постійними. Окремої уваги заслуговує механізм проведення оплат карткою як грошових переказів, що є незручним та фінансово невигідним для клієнтів, а також викликає питання щодо прозорості фіскальних операцій компанії особливо в час воєнної агресії путінської рашки проти України!
#нова пошта
#скарги
#претензії
#податки

Міська влада деморалізує громаду Івано-Франківська під час війни

Posted on 10/26/2025 by Оглядач

Діяльність міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа, який обіймає посаду з 2015 року і є представником Всеукраїнського об’єднання “Свобода”, неодноразово ставала об’єктом уваги антикорупційних органів, журналістських розслідувань та суспільної критики.

Звинувачення у Корупції та Нецільовому Використанні Коштів
Незважаючи на регулярну апеляцію до патріотичних гасел, критичні матеріали та розслідування у відкритих джерелах часто зосереджуються на таких аспектах:
Скандали із Закупівлями та Тендерами: Неодноразово піднімалися питання щодо прозорості та обґрунтованості муніципальних закупівель, зокрема, щодо ремонту доріг, будівництва об’єктів інфраструктури та придбання техніки. Журналісти-розслідувачі вказували на ймовірне завищення цін та преференції для окремих, пов’язаних із міською владою, компаній.

Земельні Питання та Забудова: Одним із найбільш критикованих напрямків є рішення щодо виділення земельних ділянок та дозволів на будівництво. Критики стверджують про непрозорість цих процесів, що, на їхню думку, призводить до “дерибану” міських земель, хаотичної забудови та ігнорування інтересів громади на користь інтересів забудовників.
Справа “Теплокомуненерго” та Інші Розслідування: Впродовж років правоохоронні органи порушували справи, пов’язані з діяльністю комунальних підприємств під управлінням Марцінківа. Однією з найбільш резонансних була справа, пов’язана з Івано-Франківським міським теплокомуненерго (ТКЕ), де фігурували підозри у привласненні майна та зловживанні службовим становищем. Хоча Марцінків особисто не завжди отримував підозру, скандали стосувалися його підлеглих та комунальної сфери, за яку він несе політичну відповідальність.

Політична Відповідальність та Ефект Деморалізації
Дискредитація патріотизму через корупцію, що прикривається націоналістичною риторикою, має вагоме суспільне підґрунтя.
”Щит Патріотизму”: Критики стверджують, що використання національно-патріотичної риторики та символіки ВО “Свобода” часто слугує “щитом” для прикриття неефективного управління та можливих корупційних схем. Це створює небезпечний прецедент, коли люди починають асоціювати патріотизм не зі служінням державі, а з особистим збагаченням під патріотичними гаслами.

Справа Головка та Інші Приклади: Згадка про ексголову Тернопільської обласної ради Михайла Головка (також ВО “Свобода”), який був засуджений до 8 років позбавлення волі за вимагання та отримання неправомірної вигоди (хабара) за припинення кримінального провадження, є яскравим прикладом таких ризиків. Цей та інші подібні випадки, що стосуються членів ВО “Свобода” (як-от справи проти колишнього мера Тернополя Сергія Надала та звинувачення проти інших їхніх функціонерів) посилюють думку про системну проблему.

Підрив Довіри: Діяльність, яка поєднує декларовану любов до Батьківщини з фактами чи підозрами у розкраданні ресурсів, фундаментально підриває довіру громадян до інститутів влади, місцевого самоврядування та, що найгірше, нівелює ідею патріотизму як чесного служіння. Це деморалізує суспільство, створюючи цинічне ставлення до публічних діячів, які використовують найвищі національні цінності для прикриття особистої вигоди.

На прикладі Івано-Франківська та керівництва Марцінківа, критика зводиться до того, що фактичне управління містом (тендери, забудова, комунальні послуги) часто не відповідає високим моральним стандартам, проголошеним політичною силою, і стає джерелом політичної напруги та підозр у корупції.

Висновок
Критичний погляд на діяльність Руслана Марцінківа та його соратників із ВО “Свобода” в Івано-Франківську базується на численних повідомленнях ЗМІ та правоохоронних органів про непрозорість рішень, корупційні скандали навколо муніципальних закупівель та розпорядження міською власністю.

Найбільш руйнівним наслідком такої діяльності є те, що вона перетворює патріотизм із заклику до чесного служіння на ширму для збагачення. Цей ефект деморалізації суспільства та дискредитації національних ідей є однією з найсерйозніших загроз для розвитку громадянського суспільства в Україні особливо в час агресії путінської рашки проти України!!!
#Івано-Франківськ
#Марцінків
#корупція
#Свобода
#головко
#Надал
#відкати
#дерибан

Дімон медвєдєв і вова соловйов — зірки “нового путінського порядку”

Posted on 10/25/2025 by Оглядач

Дімон медвєдєв і вова соловйов — зірки “нового путінського порядку”

У світі, де більшість людей просто намагаються вижити від зарплати до зарплати, є справжні небожителі. Це – блискучі, випещені обличчя російського “#патріотизму”, що, здається, харчуються не лише святим духом, а й якимось дуже-дуже дорогим фуа-гра. Звісно, йдеться про дмитра #мєдвєдєва та володимира #соловйова. Ці двоє — не просто функціонери. Це — живі, ходячі пам’ятники абсурду, помноженому на долари.

дмитро анатолійович: “Твітер-Воїн” і “Сомел’є Судного Дня”
Почнемо з мєдвєдєва, відомого своїми твітами, написаними, мабуть, у другій половині робочого дня (десь між обідом і глибоким сном), коли алкоголь вже остаточно зайняв весь вміст його голови. Еволюція цієї особистості — це окремий жанр комедії: від “прогресивного” президента з айфоном до людини, що в кожному пості міряється ядерними боєголовками з усім світом, не забуваючи при цьому проклинати “фашистських ублюдків” (читай: будь-кого, хто не згоден з кремлівською лінією).

Особливого шарму цій картині додає нерухомість. Коли #мєдвєдєв погрожує світові, сидячи, ймовірно, у своїй розкішній резиденції, здобутій, зрозуміло, “тяжкою і непосильною працею на благо народу”, це звучить особливо переконливо. Хто ж, як не власник мільйонних палаців, може так щиро бажати, щоб усе перетворилося на радіоактивний попіл? Логіка тут залізна: навіщо мати щось, якщо це “щось” не можна використати для того, щоб показати, який ти крутий? А якщо за кордоном його активи під арештом, то це, безумовно, “підлість Заходу”, який зазіхає на “чесно” нажите майно людини, що переживає за світову стабільність.

володимир рудольфович: “солов’їний Послід” і “Захисник #Комо”
Другий наш антигерой, путінський лакей #соловйов, це — еталон російської пропаганди. Кожен його ефір — це справжній майстер-клас з перетворення здорового глузду на кашу з істерики, бруду та абсолютної маячні. Він із запалом, гідним кращого застосування (наприклад, у цирку), розповідає про “загниваючий Захід”, проклинає його цінності та закликає до повного знищення.
Іронія? Його вілли, які оприлюднив опозиціонер #Навальний, розташовані, як відомо, на тому самому “загниваючому” озері Комо в Італії. Так, той самий чоловік, який із піною з рота проповідує відмову від усього західного, насолоджувався італійським ландшафтом та кліматом, доки “підлий” Захід не арештував його “хатинки”.

З якою ж пронизливою ноткою в голосі він тепер кричить про необхідність “взяти Київ за 72 години” і “стерти ворога з лиця землі”! Це ж очевидно: відсутність доступу до улюбленої італійської кави робить людину дуже, дуже агресивною. Мабуть, він вважає, що найкращий спосіб повернути свою нерухомість в Італії – це залякати Італію (і весь світ) до такої міри, що вони самі приповзуть і віддадуть ключі.

”#Економічна #Катастрофа”: Деталі Інтер’єру
Тим часом, поки ці “патріоти” з мільйонами на рахунках і палацами в найпрестижніших куточках світу (навіть якщо вони зараз арештовані) розмахують #ядерною дубиною, їхня рідна країна тихенько, але впевнено скочується в прірву. Інфляція, відтік кадрів, залежність від #Китаю, застаріле виробництво, брак товарів, якість життя, яка повертається до часів СРСР…

Але хіба це хвилює наших антигероїв? Аж ніяк! Економічна катастрофа для них — це просто фон для їхньої величної місії. #Бідність #росіян — це “тимчасові труднощі”, які можна заглушити черговим криком про “#НАТО біля воріт” і загрозу з боку “ЛГБТ-фашистів”.

Кінець кінцем, для мєдвєдєва і соловйова, здається, не існує жодної суперечності. Вони — найкращі представники своєї системи: люди, які живуть за принципом “погрожувати світу ядерним вогнем, сидячи у золотому #унітазі”. І поки російські #пенсіонери рахують копійки, а економіка тріщить по швах, ці двоє залишаються незламними стовпами “величі” — такими ж порожніми, як їхні погрози, і такими ж дорогими, як їхні арештовані вілли.

Справжній апокаліпсис, панове, це не #ядерна #зима. Справжній апокаліпсис — це усвідомлення того, що такі персонажі є обличчям цілої країни.

Так було, є і буде допоки в Чечні кадировці, а в москві путін!

Posted on 10/25/2025 by Оглядач

Сучасна Чеченська Республіка – це ж просто країна див, які існують у паралельних світах, щоправда, розташовані вони на одній і тій самій території.

Це ж справжній “рай” на Землі, де можна побачити, як казки про східну розкіш втілюються в життя. Звісно, не для всіх. Тільки для “обраних”, що мають прямий доступ до джерела “благословення” з москви, а також до всіх “добровільних” пожертв від місцевого бізнесу та населення.

Наближені до “батька нації” (який, звісно, є найвірнішим “піхотинцем” московського падишаха) живуть за власними законами фізики та економіки. Тут гравітація не діє на мільйони, що з’являються з повітря.
Автопарк: Звичайний кортеж виглядає як парад останніх моделей Rolls-Royce, Lamborghini та Ferrari. Сільські дороги можуть бути розбиті, але зате вони ідеально підходять для перевірки підвіски ексклюзивних позашляховиків.

Нерухомість: Палаци, що виблискують золотом та мармуром, ростуть, як гриби після дощу. Вони такі “скромні”, що їх видно з космосу. А якщо раптом комусь затісно, то завжди можна придбати віллу в Дубаї, де “піт, кров і молитви” чеченського народу конвертуються в панорамні види на Burj Khalifa.

Стиль Життя: Це про безперервний потік урочистих заходів, де головна мета – змагання, у кого годинник дорожчий, а весілля сина/доньки – пафосніше. Вони щиро вірять, що Louis Vuitton і Gucci – це елементи національного костюма.

Світ Більшості:
На противагу цьому гламурному фасаду існує “реальність 99%”.
Економіка: Місцеве населення має два основні “джерела доходу”: чекати мізерної дотації, яка не покриває навіть половини базових потреб, або ж працювати на “господарів життя” за копійки, постійно дякуючи за сам факт можливості дихати.

Права та Свободи: “Свобода” тут – це ілюзія, схожа на міраж у пустелі. Свобода слова? Тільки якщо ти хвалиш “батька нації” і його московського покровителя. Право на власність? Твоє майно належить тобі рівно до того моменту, поки воно не сподобається комусь “зверху”.

Атмосфера: У повітрі завжди висить густий коктейль із страху, покірності та тихого відчаю. Залякування і приниження – це невід’ємна частина щоденного “спілкування” з тими, хто має владу. Пограбування – це не злочин, це “перерозподіл ресурсів” на користь вірних.

Епілог:
Це ж і є ідеальний феодалізм у XXI столітті, приправлений сучасними технологіями та федеральними субсидіями. Якщо вистачить терпіння й удачі, ти можеш отримати роботу, наприклад, охоронцем маєтку того, хто вчора забрав у твого дядька невеличкий бізнес. І за це треба щиро дякувати! Адже головне – це стабільність і “захист традиційних цінностей”, що, в даному випадку, означає: “Ми беремо все, а ви — мовчите. Так було, є і буде” допоки в Чечні кадировці, а в москві путін!
#кадиров
#чечня
#путін
#данина

Історія появи та розвитку в українському сегменті YouTube каналу “Фабрика новин”

Posted on 10/25/2025 by Оглядач

Поява та розвиток в українському сегменті YouTube каналу “Фабрика новин” тісно пов’язані з докорінними змінами на українському медіаринку, спричиненими законом про олігархів та виходом #Ріната #Ахметова зі свого медіабізнесу у 2022 році.

Згідно з офіційним описом каналу та даними журналістських розслідувань, “#Фабрика #новин” є частиною проєкту “#Платформа”, створеного Ростиславом Буняком та його командою. Ростислав #Буняк раніше був керівником департаменту діджитал-напрямку в “Новинній групі #Україна” (медіа-активі Ахметова, що включав канали “Україна 24”, “#Сьогодні” тощо).

Важливий факт: “Фабрика новин” з’явилася на базі вже “розкрученого” #YouTube-каналу, який раніше належав “Україна 24” (медіа-група Ріната Ахметова). Новий власник провів ребрендинг, взявши стару, добре відому назву, що дозволило йому миттєво успадкувати велику базу підписників та історію каналу.
Крім того, канал використовує контент, отриманий “за ліцензійною угодою від власника активів, що залишились після здачі ліцензій на мовлення — ТОВ ‘Новинна група Україна’”.

Звинувачення: #Маніпуляції та “розкачування” суспільства
Згідно зі спостереженнями та аналізом, що проводяться незалежними медіа-експертами, контент “Фабрики новин” часто викликає питання щодо його редакційної політики:

#Клікбейт та тригерні заголовки: Аналіз, зокрема Інституту масової інформації (#ІМІ), вказує, що “Фабрика новин” та інші подібні незареєстровані медіапроєкти активно використовують прийоми емоційного залучення аудиторії, поширюючи шокувальні, сенсаційні та тригерні заголовки (#жахалки). Така тактика має на меті максимізувати перегляди та #монетизацію.

Розмита прозорість: Хоча власник “Фабрики новин” відомий (Ростислав Буняк), канали, що не є офіційно зареєстрованими медіа в #Національній раді України, часто відмовляються від прозорості щодо джерел фінансування, редакційної політики та кінцевих бенефіціарів. Це створює “додаткові ризики, місце для поширення маніпуляцій та #дезінформації та тригерного контенту”.

Експертна сітка: Канал регулярно залучає до ефірів експертів, які, хоча і є популярними, іноді поширюють сумнівні чи спекулятивні теорії. Наприклад, у медіа обговорювалася регулярна присутність на каналі деяких російських “експертів” (“хороші росіяни”), що викликає критику з боку експертної спільноти.

Спрямованість контенту: Загальна орієнтація на сенсаційність, різке висвітлення корупційних скандалів, військових проблем та політичних чвар, що переважає над збалансованою аналітикою, об’єктивно може сприяти “розхитуванню” чи “розколу” суспільства та підриву довіри до влади та інституцій у критичний воєнний час. Це є природним наслідком гонитви за високими переглядами та бізнес-результатами, як це пояснюють деякі власники подібних проєктів.

Зв’язок з олігархами: Що відомо?
#Коломойський: Прямих доказів, що Ігор Коломойський, який перебуває під арештом, має стосунок до фінансування чи управління “Фабрикою новин”, у відкритих джерелах немає.

Ахметов: Прямого доказу поточного фінансування чи управління каналом з боку Ріната Ахметова немає. Проте, непрямий зв’язок простежується через:

Походження каналу: “Фабрика новин” використовує “розкручений” YouTube-канал, що раніше належав “Україна 24” (медіа-актив Ахметова).

Використання контенту: Канал офіційно заявляє про використання бібліотеки контенту, отриманого за ліцензійною угодою від ТОВ “Новинна група Україна” (екс-актив Ахметова).

Персоналії: Керівник проєкту Ростислав Буняк є вихідцем з медіаструктур Ахметова.

Висновок:
Канал “Фабрика новин” є яскравим прикладом трансформації великих олігархічних медіа-активів у прибуткові YouTube-проєкти після ухвалення закону про олігархів. Хоча він формально не належить Ахметову чи Коломойському, його зв’язок зі старими медіа-активами Ахметова та агресивна, сенсаційна редакційна політика, спрямована на максимальне залучення аудиторії, викликає обґрунтовані підозри щодо його здатності об’єктивно інформувати суспільство та ризиків, які він несе для стабільності інформаційного простору України!!!

«Країна-бензоколонка» на сухому пайку: або як рашка сама собі перекрила кран

Posted on 10/24/2025 by Оглядач

«Країна-бензоколонка» на сухому пайку: Або як рашка сама собі перекрила кран

Вже не перший рік світ із подивом спостерігає за феноменальними досягненнями так званої російської федерації. Країна, яка гордо носить звання «світова бензоколонка» і роками шантажувала Європу своїми енергоресурсами і чий бюджет стоїть на трьох китах: нафта, газ і невпинна пропаганда, раптом зіткнулася з… дефіцитом бензину та дизеля.

Це не просто неприємність, це сюжет для трагікомедії. Уявіть, що головний кухар у світі, який контролює 90% постачання олії, раптом виявляє, що йому нічим заправити власну фритюрницю. Парадокс? Ні, російська реальність!

Саркастичні причини «нафтового чуда»
Що ж могло призвести до того, що на деяких заправках у регіонах, а подекуди й у тому ж таки окупованому Криму, з’являються зворушливі таблички «Палива немає»?

кремлівські мудреці, звичайно, знайшли геніальні пояснення: логістичні труднощі, «сезонні піки» попиту, підступні погодні умови, недобросовісні трейдери. Але якщо відкинути пропагандистський грим, виявляється, що причини, як завжди, лежать на поверхні… і трохи нижче:
”Ефективні” санкції, але не Заходу, а власні: рашка, прагнучи фінансувати свою… спецоперацію, максимально викачувала нафту і нафтопродукти на експорт, адже там ціна вища, а долари потрібні. Внутрішній ринок? Хай почекає! Це класична економічна стратегія: продати все, що бачиш, а про завтрашній день не думати. Як наслідок – внутрішній ринок виявився знекровленим.

Вітчизняний “Хай-Тек”: Українські дрони-камікадзе, які, на думку кремля, мали бути «не ефективними», регулярно передають «полум’яні привіти» російським нафтопереробним заводам (НПЗ). Кожен такий «привіт» виводить із ладу значні потужності. Це, безумовно, найбільш іронічний чинник. Країна, яка хвалиться своєю «непереможною» ППО, не може захистити власну критичну інфраструктуру від, по суті, гаражних технологій.

Логістичний колапс (за планом):
Залізниця та транспортна мережа, які й так працюють на межі через обслуговування воєнних потреб, тепер мають вирішувати пріоритетну задачу – безперебійно постачати паливо на фронт. Що лишається для цивільних? Ну, почекайте, поки “переможний” потяг проїде.

Аналіз: Від “Супердержави” до черги на АЗС. Ситуація з паливом — це не просто побутова незручність. Це яскравий індикатор прогнивання економіки, орієнтованої виключно на війну і сировинний експорт.

Фронт проти Тилу: У часи дефіциту держава, зрозуміло, обирає пріоритет. У росії пріоритет – війна. Це означає, що військові потреби задовольняються першими, а населення може постояти в черзі. Це дуже красномовно демонструє ставлення влади до власних громадян: ви – лише ресурс, а не кінцевий споживач.

Інфляція та Ціни: Дефіцит неминуче тягне за собою зростання цін. Паливо – це кров економіки. Його подорожчання впливає на вартість перевезення абсолютно всього: від хліба до ліків. Тож незабаром росіяни відчують цей «бензиновий смак» у своїх гаманцях та холодильниках.

”Ручне управління” у розквіті: Замість системних реформ та інвестицій у модернізацію НПЗ, уряд вдається до своїх улюблених методів: заборона експорту, «ручні» вказівки компаніям, «заморожування» цін. Ці тимчасові, панічні заходи лише відкладають, а не вирішують проблему, створюючи нові викривлення на ринку.

Іронічний висновок:
Ця паливна криза – справжній, майже філософський, подарунок для світової спільноти. Вона демонструє, що навіть маючи невичерпні запаси вуглеводнів, можна сісти в калюжу, якщо твою державу очолюють люди, які живуть в паралельній реальності.

У той час як путінська пропаганда розповідає про «загниваючий Захід», самі росіяни стоять у чергах, як у найкращі радянські часи, щоб заправити свої «Лада Калина» чи «УАЗ Патріот». Це і є квінтесенція «вставання з колін»: стати на коліна біля паливної колонки і молитися, щоб вона видала хоч щось.

росія продовжує грати роль так званої глобальної енергетичної наддержави, але тепер з певним уточненням: у якої на місцях закінчився бензин. І це не просто смішно, це діагноз. Дякуємо українським дронам за цей чудовий аналітичний інструмент!
Приєднуйтесь: https://voinydobra.com

Правління диктатора лукашенка – це історія втрачених можливостей для Білорусі

Posted on 10/23/2025 by Оглядач

лукашенко: “батька” на краю прірви? Аналіз тридцятилітнього автократичного правління та його наслідків.

Правління олександра лукашенка в Білорусі – це феномен, що кидає виклик усім уявленням про демократичну зміну влади та економічну логіку.

З моменту обрання (на перших і, як багато хто вважає, останніх чесних виборах) у липні 1994 року, він утримує президентське крісло вже понад три десятиліття. Цей період став для Білорусі часом поступового, але неухильного згортання громадянських свобод, зміцнення диктатури та, врешті-решт, економічного і політичного колапсу, посиленого міжнародною ізоляцією.
Знищення демократичних інститутів та прав.

Шлях лукашенка до абсолютної влади був методичним. Він розпочав із конституційних референдумів (1995, 1996, 2004), які розширили його повноваження, змінили державну символіку та, найголовніше, зняли обмеження на кількість президентських термінів. За ці роки Білорусь перетворилася на країну, де вибори перетворилися на фарс, незалежні ЗМІ були зачищені або ліквідовані, а політична опозиція систематично знищувалася та кидалася за ґрати.

Після сфальсифікованих виборів 2020 року, які спровокували безпрецедентні за масштабом мирні протести, режим лукашенка відповів хвилею жорстоких репресій. Тисячі громадян були затримані, піддані тортурам, а Білорусь стала однією з країн з найвищим показником політичних в’язнів на душу населення в Європі. Право на свободу зібрань, слова та думки було фактично анульовано.
Економічний занепад під тягарем санкцій.

Економічна модель лукашенка, заснована на збереженні значної частки радянської промисловості, державному контролі та дешевих російських енергоносіях, завжди була крихкою. Хоча перші роки його правління відзначалися певною стабільністю, заснованою на російських дотаціях, відсутність структурних реформ та іноземних інвестицій призвела до стагнації.

Ситуація різко погіршилася після 2020 року, коли США, Європейський Союз та інші країни запровадили секторальні та персональні санкції у відповідь на порушення прав людини та примусову посадку рейсу Ryanair. Ці санкції вдарили по ключових експортних галузях, як-от калійна, нафтопереробна та банківський сектор. Унаслідок цього, економіка, яка вже перебувала в складному становищі, була доведена до критичного стану, що вимагає постійного фінансового вливання.

Геополітичні маневри: Від “союзника” до “прохача”. Посилення міжнародної ізоляції змусило лукашенка повністю залежати від кремля, перетворивши Білорусь на фактичного сателіта рашки. Він перетворився на “випрошувача” грошей, що є іронією долі для політика, який завжди намагався підтримувати образ “сильного лідера”.

москва, сама перебуваючи під західними санкціями, використовує цю залежність для поглинання білоруського суверенітету. Водночас, загравання Лукашенка з президентом США Дональдом Трампом, що виражається в публічних компліментах є яскравим прикладом відчаю та цинічного опортунізму. Мета очевидна: розраховує на зміну зовнішньополітичного курсу США, зняття санкцій та отримання фінансової допомоги в обхід москви.

Це демонструє, що ідеологічні уподобання для нього вторинні; головним пріоритетом залишається збереження особистої влади за будь-яку ціну.

Висновок:
Правління лукашенка – це історія втрачених можливостей для Білорусі. За три десятиліття він не лише позбавив своїх співвітчизників громадянських прав та гідного економічного майбутнього, а й поставив під загрозу сам суверенітет держави. Нинішній стан – це вершина його автократичної кар’єри: країна, розчавлена репресіями, з розваленим економічним фундаментом, повністю залежна від зовнішнього фінансування та політичної волі кремля. Спроби маневрувати між путіним і Трампом лише підкреслюють його слабкість, а не силу. Кінець його епохи неминучий, і питання лише в тому, якою ціною Білорусь зможе повернути свій суверенітет та громадянські свободи.
#лукашенко
#Білорусь
#санкції
#путін
#війна

Ухилення від мобілізації – це гра в фатальну рулетку

Posted on 10/23/2025 by Оглядач

Відео з повною інформацією на каналі: https://www.youtube.com/@voinydobra

Поставте like і підпишіться на канал, будь ласка!

Тяжкий шлях до Будапешта вови-самітника

Posted on 10/22/2025 by Оглядач

Шлях до #Будапешта. Світанкове сонце ледь торкнулося обрію, коли вова, вдягнувши на себе плащ-«інкогніто», закинувши за плечі потертий рюкзак і прихопивши єдиний скарб — свій чайник (на випадок, якщо вдасться цапцарапнути трохи європейського #бензину), вирушив у далеку путь. Мета його була грандіозна і сповнена небезпек – #Будапешт, адже там чекає #Орбан і #Трамп!

”Саміт… Міжнародна зустріч…” — бурмотів він собі під ніс, намагаючись надати своїй подорожі якоїсь політичної ваги, хоча насправді він просто знав чутки, що в угорській столиці продають якісь дуже цінні антикварні #пво для #нпз за півціни, і, звісно ж, жоден літак він собі дозволити не міг.

Вова, натхненний бажанням заощадити копійку, вирішив, що шлях “самітника-пішохода” — це єдиний справді духовний спосіб дістатися до Європи.

Адже, як він виправдовувався, якщо полетиш президентським літаком, то втратиш той безцінний час, який можна було б витратити на пошук пво для нпз по дорозі.

Його маршрут був сповнений логістичних пригод. На кордоні з однією країною йому довелося видавати себе за збирача трав, який шукає рідкісний «європейський полин». На території іншої він з великою підозрою дивився на водія, який пропонував його підвезти, підозрюючи, що це перевдягнений Кіса Вороб’янінов, який теж шукає #бензин.

Одного разу, зупинившись на нічліг біля придорожнього кафе, він спробував розрахуватися старими #рублями, запевняючи офіціантку: “Це ж справжні дореволюційні банкноти! Вони мають історичну цінність!” Офіціантка, не оцінивши його історичних знань, змусила його помити посуд..

Але його найбільша проблема була не у фінансах, а в його знаменитій поспішності. Щоразу, коли він чув гул літака високо в небі, він прискорював крок, притискаючи до грудей чайник.

— Я не спішу, я йду за планом! — кричав він місцевим коровам. — Це інкогніто! Вони очікують мене з повітря, а я прийду по землі! Це тактика! Це… економія!
Коли, нарешті, він дістався околиць Будапешта, зголоднілий, змучений, із подертим рюкзаком, він побачив величний Дунай. Він зупинився.
”Отже,” — прошепотів вова, поправляючи свій пом’ятий комір, — “Тепер я тут. Вчасно. Я — пішохід-самітник. І тепер, коли я на місці, пора шукати… е-е-е… міжнародні домовленості… і, звісно, ті пво для нпз”.

Ось так вова, подолавши випробування та кордони, здійснив свій міжнародний пішохідний “#саміт”. І нехай його політичний вплив був нульовим, головне, що поки що поряд не було ні #Малюка ні #Буданова…

“Аляскінський гамбіт”: чому зустріч Трампа і путіна не привела до миру

Posted on 10/22/2025 by Оглядач

“Аляскінський гамбіт”: Чому зустріч Трампа і путіна не привела до миру, а лише підкреслила стратегічну нерівність.

Зустріч Дональда Трампа та володимира путіна на Алясці, яка відбулася в серпні 2025 року, позиціонувалася як важливий крок до врегулювання військового конфлікту в Україні. Однак, за підсумками, вона не лише не принесла очікуваного миру чи припинення вогню, але й викликала шквал критики та занепокоєння серед західних союзників і, особливо, в Києві.

Аналіз події демонструє, що переговори, замість того, щоб стати дипломатичним проривом, перетворилися на “велику гру”, де один із учасників, схоже, майстерно використав ситуацію на свою користь, тоді як інший демонстрував брак стратегічної витримки.

Зустріч, яка завершилася без підписання будь-яких угод і навіть зі скасуванням запланованого спільного обіду, була сприйнята багатьма аналітиками як дипломатичний успіх путіна та провал Трампа.

”Гра на руку” кремлю: Сама по собі зустріч на високому рівні забезпечила путіну, який перебуває під міжнародними санкціями та ордером на арешт від МКС (хоча Аляска і поза юрисдикцією МКС), бажану легітимність та вихід з ізоляції на світовій арені. Трамп, назвавши рашку “великою країною” та заявивши про “сильне взаєморозуміння”, фактично надав путіну глобальну сцену, не вимагаючи реальної відповідальності.

Відсутність поступок: Головна мета зустрічі — припинення російської агресії — не була досягнута. путін, за повідомленнями, твердо стояв на своїх максималістських вимогах: збереження контролю над окупованими територіями та нейтральний статус України. Більше того, він, як стверджують джерела, використав час для того, щоб прочитати Трампу розлогу “історичну лекцію” про середньовічних князів та “один народ”, що є ключовим кремлівським наративом, спрямованим на виправдання війни.

Емоційний зрив і “хитрування” путіна: Повідомлення про те, що путін свідомо “хитрував” (відмовлявся від припинення вогню, наполягав на власній версії історії) і це викликало емоційну реакцію Трампа аж до “крику” та погрози піти, свідчить про те, що російський карлик успішно вивів свого американського колегу з рівноваги. За даними Financial Times, Трамп був “шокований” історичними екскурсами путіна, що змусило його “кілька разів підвищити голос” і погрожувати припинити переговори.

Такий розвиток подій підкреслив відсутність у Трампа дипломатичної витримки перед лицем хитромудрої та підготовленої маніпуляції.

Зміна акцентів: Замість того, щоб тиснути на путіна, Трамп після зустрічі, схоже, переклав відповідальність за припинення війни на Київ, закликавши президента Зеленського до територіальних поступок. Це стало ще одним подарунком для москви, оскільки зменшило тиск на агресора і змістило міжнародну увагу на жертву.

Наслідки для України та Заходу
Зустріч на Алясці, згідно з оцінками експертів Chatham House, “надихнула путіна” на продовження, а не на завершення війни.

Послаблення позицій Києва: Не отримавши від Трампа чітких гарантій подальшого тиску на росію (наприклад, посилення санкцій або швидке постачання далекобійних ракет Tomahawk), Україна опинилася у більш вразливому становищі.

Американський лідер, не досягнувши успіху з путіним, почав чинити тиск на іншу мішень – Зеленського.

Розкол у Трансатлантичному альянсі: Тепла риторика Трампа щодо путіна та акцент на “взаєморозумінні” стали черговим ударом по єдності Заходу.

Мета рашки – розкол альянсу, і Аляскинський саміт став кроком у цьому напрямку, оскільки створив враження, що США можуть діяти, не узгоджуючи позиції з НАТО чи Києвом.

Висновок
Зустріч Трампа і путіна на Алясці стала яскравим прикладом асиметричної дипломатії. Якщо для путіна вона була тактичним тріумфом, що дозволив йому підтвердити свій статус на світовій арені та відхилити вимоги щодо припинення вогню, то для Трампа вона обернулася іміджевими втратами та підтвердила закиди про його схильність до емоційних рішень та маніпуляцій.

Головний висновок: мир на Алясці не настав, оскільки путін не бажає миру без капітуляції України, а Трамп не зміг (або не захотів) застосувати реальні важелі тиску. Фактично, саміт став лише інструментом для “великої гри” рашки, яка отримала час і простір для продовження своїх військових та дипломатичних маневрів.
#Трамп
#путін
#Аляска
#Україна
#Зеленський
#Київ
#Томагавки